Сопраністка Безсмертна: Мрію працювати в Європі, а не в Україні

Deutsche Welle: Вітаємо! Перше запитання традиційне – що ви відчули, коли журі оголосило про вашу перемогу в фіналі співочого конкурсу «Нові голоси», який відбувся 22 жовтня в німецькому місті Ґютерсло?

Ольга Безсмертна: Звичайно, сльози на очі навернулися. Не сподівалася, але дуже приємно було. Дякуючи Господу, що він почув мої молитви і здійснив мою мрію…

- …Тобто перемога стала несподіванкою…

- …Так, це була велика несподіванка. Я за натурою дуже критично до себе ставлюся. Можливо, це неправильно, мені всі так кажуть. Навіть мій педагог казав мені, що не можна так займатися «самоїдством». Але я не можу себе змінити, на жаль, ніяк (сміється). Тому не сподівалася зовсім на такий результат.

- Який момент був найважчим – підготовка чи сам виступ на конкурсі?

- Підготовка – ні. Але сам конкурс, звичайно, важкий, тому що майже кожного дня були репетиції від другого туру. В такому режимі дуже важко працювати, тим паче, що ти нервуєш і хочеш зробити якнайкраще. Енергетичне перевантаження було, але нічого, я відпочила і мені краще.

- Що ця перемога означає для вашої кар’єри?

- Я думаю, що це буде стартом для кар’єри. Я сподіваюся, що підуть пропозиції. Це моя мрія – працювати в Європі, на жаль, не в Україні. Хотілося би тут, звичайно, працювати. Але тут немає такої можливості для розвитку мистецтва, моєї творчості. Звичайно, хочеться десь працювати в Європі, тому що хочеться співати, хочеться робити людям якнайкраще; людям, які люблять мистецтво і шанують його. Хочеться реалізувати себе.

- Чи є вже конкретні пропозиції?

- Ні. Єдине, що маю, це пропозицію поїхати в Росію в Михайлівський театр. Але я вже там була до конкурсу, співала виставу.

- До Німеччини є бажання поїхати?

- Звичайно. Куди саме поїхати, не знаю (сміється). Як вийде, але хотілося б. Це вже другий конкурс у Німеччині, на якому я посідаю перше місце.

- Українські співаки та співачки, такі як ви, дуже популярні за кордоном. На батьківщині зовсім інша ситуація. Чим пояснити те, що в Україні є сильна школа співу, яка, однак, існує на межі суспільної уваги?

- Трошки іншим «хворіє» наша Верховна Рада. Якось не до цього, на жаль. Я викладаю зараз у консерваторії. Я отримую такі гроші, що я соромлюся сказати, скільки це. Але викладання – це дуже тяжка праця. Звичайно, мені хочеться реалізувати себе як співачку, зробити кар’єру, а потім, можливо, викладати. Хоча я не можу сказати, що мені це не подобається. Навпаки, мені це дуже подобається. Я сама багато чому вчуся зі студентами. Але уряду зараз не до нас, на культуру виділяється мало коштів… Хочеться працювати, а не марнувати себе в чотирьох стінах і отримувати копійки.

- Тобто ваша перемога на конкурсі в Німеччині – це не тільки хороша, а й «погана» новина для України. Вона означає, що тепер ви можете поїхати працювати за кордон, а Україна може втрати вас як співачку…

- Так. На жаль, дуже прикро, але всі їдуть, і я не розумію, чому наша влада не може нічого зробити, щоб тут, в Україні, щось було… Звичайно, не хочеться їхати звідси, коли тут народився, тут живеш, тут уже стільки всього маєш. Але коли їдеш на конкурс чи кудись виступати, дивишся, наскільки можна реалізувати себе і наскільки людям це потрібно. А тут, в Україні, нікому це не потрібно, і ніхто на тебе не звертає уваги. Хочеться робити своє діло, яке ти любиш, хочеться дати людям свій спів і знати, що вони з задоволенням послухають і прийдуть ще раз.

Розмовляв Роман Гончаренко
Редактор: Дмитро Каневський