„Солдат може не виконувати наказ”

„Солдат може не виконувати наказ, якщо цим виконанням коїться злочин. Якщо ж підлеглий все ж таки виконує наказ, то провина на ньому буде в тому випадку, якщо він перед виконанням вже зрозуміє, що цим наказом коїться злочин” (§ 11 Закону про солдатів, що визначає права і обов’язки вояків німецького бундесверу).

Це – теорія. Як вона застосовується на практиці, німецьких солдатів і офіцерів вчать у так званому Центрі внутрішнього керівництва. Німецька його назва – Zentrum Innere Führung. Він розташований у містах Кобленц та Штраусберг і цього року відзначає 50-річний ювілей.

Загалом поняття Innere Führung і те, що за ним стоїть, - це суто німецьке явище. Ідеться про розроблену свого часу в Західній Німеччині й досить складну концепцію, суть якої в тому, що права солдатів можуть бути обмежені лише настільки, наскільки цього вимагають військові завдання. Наприклад, на відміну від багатьох інших армій світу, німецькі солдати мають як активне, так і пасивне виборче право. Це означає, що вони можуть не тільки голосувати на виборах, а й балотуватися на них.

Розповідає речник центру старший лейтенант Штефано Тоннеатто:

„Центр внутрішнього керівництва – це ціла наука про те, як мають поводитися вояки бундесверу. Щорічно центр проводить семінари, роз’яснення, заходи, виставки тощо. Командири, фельдфебелі, керівники бойових одиниць – їм всім ми якомога детальніше роз’яснюємо філософію і буття армії, щоб покращити поводження керівників з підлеглими”.

Як це відбувається і який головний пункт у навчанні? Штефано Тоннеатто:

„У перші чотири тижні основної освіти ми розповідаємо солдатам про їхні права. В першу чергу – ми розповідаємо про їхні обов’язки як солдатів бундесверу, але також про права, які вони мають, а саме – захист власної особи і захист власних прав. Ми також роз’яснюємо солдатам, як і в якому випадку вони мають слухатися наказів своїх керівників. Наприклад, в якому випадку старший за званням має право віддавати накази, які накази солдат має виконувати і які він не потребує виконувати. І що найважливіше серед цього – які накази йому не можна виконувати”.

Які ж це можуть бути накази?

„Це може бути, якщо керівник віддає солдатові наказ, який немає жодної службової цілі. Наприклад, він йому каже – ти повинен помити моє приватне авто. Тоді солдат не повинен виконувати цей наказ, тому що з його службою це не має нічого спільного. Якщо старший накаже солдатові зі своєю зброєю йти у магазин і принести звідти мінеральної води, не оплачуючи її, – тоді це вже крадіжка, за це можна отримати покарання, і солдат має повне право не виковувати такий наказ”.

Однією з визначних рис концепції внутрішнього керівництва у бундесвері вважається душе широке право солдатів скаржитися. Кожен має право скаржитися в службових чи адміністративних питаннях як до вищого командування, а так і до уповноваженого з військових питань у німецькому бундестазі. Це цивільний контроль за армією. І головне, якщо солдат на когось скаржиться, йому за це нічого не буде. Це гарантує закон.

Німецький бундесвер має розвинену мережу правових солдатських радників, адже солдат вважається таким же громадянином, як інші, тільки у формі. Як зазначив речник Центру внутрішнього керівництва Штефано Тонеатто, права солдатів таки можуть обмежуватися, наприклад в галузі політичній, проте і саме обмеження має певні межі:

„На службі солдат не може займатися політикою на користь якогось політичного руху. Проте право солдата висловлювати свою власну думку в розмові з товаришами лишається недоторканним...”(§ 15, Закон про солдатів)”.