Роковини визволення концтабору Бухенвальд
13 квітня 2004 р.
Закликом боротися проти забуття відзначили у Великодню неділю колишні в”язні 59-у річницю визволення з нацистського концтабору. В урочистостях у Бухенвальді поблизу Веймара взяли участь сотні осіб, серед них почесні гості з Білорусії, Франції, Ізраїлю, Канади, Росії, Польщі, Словенії, Угорщини та Італії. Представники спілок жертв нацизму поклали в понеділок у бухенвальдському підрозділі ДОРА вінки до колишнього крематорію, де були спалені тисячі їхніх товаришів. До Бухенвальду з 1937 по 1945 рік були запроторені близько 250 тисяч осіб з 36 країн світу. Більш як 56 тисяч в”язнів померли від нелюдських умов утримання. 21 тисячу, серед них більш як 900 дітей і підлітків, було звільнено 11 квітня 1945 року.
Поетові Івану Іван”ї було лише 15 років, коли він потрапив до концтабору Бухенвальд, який розташувався на горі Еттерсберґ. Не про воскресіння Христове говорив у світлий Великдень колишній в”язень на цій священній землі:
”Хотілося б усе це забути – навіть пісню ”Бухенвальд, я не можу тебе забути”. Але для мого покоління, для тих, хто тут був, це не виходить. Позбавити нас нашої пам”яті може тільки хвороба, яка зветься ”хворобою Альцгеймера”, або ж просто смерть”.
Іван”ї згадує про те, що після нацистського геноциду стався геноцид в інших країнах – на його батьківщині, в колишній Югославії, у Руанді. Не може забути свого ув”язнення і Генрик Куґач з Польщі. Він розповідає про своїх товаришів з блоку номер 15. Понад три роки страждав він у Бухенвальді. Найгіршими випробуваннями стали для нього робота в каменярні та голод:
”З 1941 року я – хвора людина. Шістнадцятеро було нас у камері на чотирьох. Ми спали на цементній підлозі. Після того розпочалися в мене хвороби, від яких я досі потерпаю”.
У центрі уваги бухенвальдських урочистостей був Вернер Зонтаґ. Колишній в”язень, комуніст з міста Єни, він був удостоєний головним ізраїльським музеєм жертв Голокосту в Другій світовій війні ”Яд-вашем” звання Праведника Миру. Він захистив євреїв концтабору від есесівців і таким чином врятував їм життя. Почесний диплом і медаль за свого чоловіка прийняла від представників ізраїльського посольства вдова Вальтера Зонтаґа, яка мешкає нині в місті Єна.
Амід Ґелат з ізраїльського посольства зачитав присутнім спогади одного єврея-в”язня Бухенвальду про мужнього німця:
”В один з останніх днів до блоку раптово увірвалися есесівці. Вони наказали Вальтеру Зонтаґу: усі євреї повинні вийти назовні до воріт. Коли це сталося, я подумав, що тепер мені не врятуватися. Не стане ж він ризикувати своїм життям заради мене. Коли він наблизився до мене, наші погляди зустрілися. Він пройшов повз мене, нічого не сказавши і не подавши жодного знаку.”
Проти повторення жахів націонал-соціалізму виступає Рада колишніх в”язнів і Міжнародний комітет ”Бухенвальд-ДОРА”. На їхню думку, 20 запланованих нинішнього року легальних демонстрацій неонацистів у Веймарі є ознакою посилення праворадикальних сил у Німеччині. Керівник меморіалу ”Бухенвальд” Фолькерт Кніґґе вбачає обов”язок політиків у тому, щоб припинити виступи, позначені ненавистю до іноземців:
”З тими, хто пережив ув”язнення в концтаборі, ми працюватимемо над тим, щоб Веймар показав свої позитивні сторони, а не ці жахливі зловживання свободою демонстрацій, не ці напади, не цей расизм, не цю агресивність”.
Але не лише на свято приходять до Бухенвальду люди. Для одних - це місце смерті їхніх рідних. Для інших – незабутній кошмар молодості. Для молодших – трохи інша історія, не така, яку розказують у школі. Однак для всіх для них Бухенвальд – це пульсуюча пам”ять, яка змушує замислитися не лише над минулим, але й над сьогоднішнім і завтрашнім днем.