Розлючена «Катріна» та нафтовий шок

Європейські видання звертаються у свої коментарях до теми захисту навколишнього середовища. Розмірковуючи, чи не є стихійні лиха, зокрема ураган „Катріна”, що лютує у США, результатом нерозумного ставлення людей до довкілля. Rheinische Post з цього приводу пише:

Точиться суперечка з приводу того, чи є „Катріна” передвісником змін клімату. Підвищення температури моря надає буревію додаткової сили. Усі виміри показують, що вода в океані нагрівається. Утім, точних доказів того, що руйнівна сила „Катріни” – це наслідок парникового ефекту, спричиненого людьми, навести не можна. Для цього ураган – надто складне явище. Але це й не потрібно. По цілому світі науковці презентують рахунки за потепління атмосфери, -

зазначає Rheinische Post і веде далі:

Буш має сам в себе запитати – як довго хоче США вести стиль життя, при якому витрачається багато енергії і немає жодного стимулу для заощадження. Він відкидає Кіотський протокол, оскільки хоче захистити підприємців. За одних і тих самих стандартів життя один американець спричиняє вдвічі більше парникових газів, ніж один європеєць.

Тему продовжує італійське видання La Repubblica. У матеріалі «Сила природи та ненаситність ЗМІ” автор, зокрема, пише:

Засоби, за допомогою яких ураган все руйнує, – це завжди вода та вітер. І те, що Новий Орлеан повністю не пішов на дно, що місто не перетворилося на нову Атлантиду, як того побоювався бургомістр Рей Найджин, і все ще перебуває на поверхні – це все завдяки лише тому, що ураган почав просуватися у зигзагоподібній манері лише після 11 годин. За цей час він суттєво втратив свою силу, щоб не завдати удару по старому французькому серцю міста. „Катріна” не зруйнувала Новий Орлеан. Вона лише ще раз показала, наскільки крихкою є сила технологій у порівнянні з силою природи. До цього додалася невгамовна жадібність засобів масової інформації, які надсилали репортерів та камери у найнебезпечніші місця. І коли постійна надія ставала головною новиною дня. Французька

Nord-Eclair у зв’язку із стихійним лихом намагається визначити відповідальність США за зміни клімату:

Коли вже американська супердержава, яка називає себе найбільшою демократією, беручи до уваги зміни клімату, спричинені людиною, нарешті долучиться до прагнень заощаджувати енергію, яку вона найбільше споживає? Як можна вимагати від новачків серед індустріальних держав, таких, як Китай та Індія, зменшити апетит, коли великі країни Заходу не дають належного прикладу? Спочатку політики мають вжити непопулярних заходів, щоб заощаджувати енергію, а потім запроваджувати відновлювальні види енергії. Це дуже важлива політична проблема. Вона вимагає трохи хоробрості.

Австрійська Salzburger Nachrichten звертає увагу на те, яким чином ураган вплинув на ціни на нафту:

Один і той самий буревій жене мільйонне населення з міста, а ціни на нафту - в запаморочливу височінь. „Катріна”, засліплена та розлючена, потрапила у вразливе місце – Мексиканську затоку – ключовий регіон нафтової індустрії країни, яка є найбільшим споживачем нафти у світі. Стаються урагани, війни, теракти чи тонуть танкери - світ навчився враховувати щось на зразок „надбавки за катастрофи” на ціни на нафту. Це може видаватися цинічним: можливо, цінам на нафту варто ще вище вибратися нагору, щоб справді сталася зміна мислення у напрямку заощадження енергії та ресурсозбереження. Можливо Новий Орлеан – це сигнал. Але однієї надії видається замало. З Гренландії надійшло повідомлення, що завдяки глобальному потеплінню, з-під льодових мас, що тануть, можуть з’явитися гігантські резерви нафти. Уряд Гренландії вже бачить уві сні арктичний нафтовий бум.

Тему продовжує французьке видання Le Figaro:

У неприємно вразливій схожості своїх аналізів США та Китай зробили енергетичну безпеку центральним камінцем стратегії влади. З перших днів, коли свою посаду обійняв Джордж Буш, про це у Вашингтоні піклується особисто віце-президент Дік Чейні. По інших бік Тихого океану суперник Китай прагне отримати джерела енергії... На противагу їм Європа не сприймає цю тему як особливо нагальну, хоча дедалі більше стає залежною від експорту енергії. Якщо цей „третій нафтовий шок” здатний розбудити Європу, можна сказати, що він не був даремним.