Рапс і біопаливо: потрібен виважений підхід

У добу високих цін на нафту та похідні енергоносії, а також через загрозливу ситуацію для світового довкілля закономірно постає питання про альтернативні джерела енергії. Вони покликані бодай дещо зменшити згубний вплив людської індустрії на природу. Новий український уряд, вочевидь, також ставить перед собою це питання. Про це свідчать його плани співпраці з Німеччиною щодо виробництва рапсу і переробки його на біопаливо. З точки зору екологічної безпеки біопаливо є значно менш шкідливим для довкілля, аніж паливо викопного походження, як, наприклад, бензин, який отримується з переробки нафти.

Володимир Кульгавий, начальник науково-технічного департаменту Міністерства агрополітики в інтерв”ю ”Німецькій хвилі” заявив, що Україна готова активніше вирощувати ”енергетичний” рапс чи, як його ще називають, ріпак. І це є не лише ініціативою уряду, а й самих сільськогосподарських підприємств:

”Є низка господарств, які вирощують і хочуть переробляти цей рапс на біопальне. Це – перспектива завтрашнього дня, а сьогодні для нас це важке питання. Адже ви бачите, які перебої з пальним в Україні. Тому вирощуючи рапс, деякі господарства планують забезпечувати себе рапсовим пальним”.

За словами посадовця, саме традиційні кризи на ринку палива, ціна на яке залежить багато в чому від закордонних експортерів, їхніх митних тарифів та політики нафтотрейдерів, змушує господарства та чиновників до пошуку альтернативних джерел палива. Проте Володимир Кульгавий вказує на певні перепони, що заважають українцям самостійно вирощувати достатньо якісний врожай ріпака для подальшої переробки:

”Раніше – років десять тому або й більше – вже розпочинали такі дії, але конкретних розробок не було. На жаль, технологія потребує якісного насіння, а оскільки в нас немає селекції ріпака, свій ми сіяти не можемо і насіння змушені купувати за кордоном. Але сьогодні є господарства – особливо в поліській зоні – котрі мають бажання його вирощувати, тому що там більше нічого не родить, крім жита, хмелю й ріпака. Ці зони ми плануємо підтягувати до вирощування рапсу і його переробки.”

Водночас начальник науково-технічного департаменту Міністерства агрополітики переконаний, що, використовуючи відповідні мінеральні добрива і систему сівозмін, вирощування рапсу не завдасть шкоди українським грунтам.

Утім екологи застерігають, що ця загалом добра справа потребує дуже виваженого підходу. Зокрема такої думки дотримується заступник голови Національного екологічного центру Юрій Урбанський:

”Рапс або ріпак, як він ще називається, є досить традиційною культурою для українського сільського господарства. Є певний досвід у роботі з цією культурою, вона не є ворожою для наших грунтів та екосистем. З іншого боку, мабуть, будь-яку ідею можна довести до абсурду. Відомо, що ріпак є певною мірою агресивною культурою, тож ці проекти треба реалізувати шляхом правильних систем господарювання, через, наприклад, той же сівозмін чи застосовуючи такі технології у сільському господарстві, які не завдають шкоди грунтам, не виснажують їх.”

Водночас фахівець висловлює підтримку ініціативі україно-німецького співробітництва у сфері виробництва біопалива. Не виключено, що Німеччина, котра має тривалий досвід переробки рапсу, бо сіє його на досить великих площах, зможе посприяти у цій справі. Адже ця країна в галузі альтернативних джерел енергії набагато випереджає Україну. Юрій Урбанський:

”Такі кроки в напрямку міжнародної співпраці можна тільки вітати, оскільки в нас вже давно існував потенціал для вирощування ріпака на біопаливо. Водночас у держави не було достатньо зацікавленості розглядати ті джерела енергії, які вважаються нині нетрадиційними, в тому числі і біологічні види палива. Чомусь досить тривалий час наша енергетична політика була орієнтована на такі джерела енергії, як викопне паливо, як атомна енергетика, і дуже мало уваги звертали на альтернативні види палива, альтернативні джерела енергії.”

У свою чергу Ґюнтер Гупманн, референт всесвітньої природоохоронної організації ”Грін піс”, не вважає ріпак або рапс за найліпше джерело енергії, наголошуючи на його згубному впливі на грунт та довкілля:

”Якщо рапс стануть вирощувати як масову культуру, на цих площах неодмінно відбуватиметься отруєння навколишнього середовища. Оскільки будуть використовувати мінеральні добрива, пестициди і гербіциди, вони потраплятимуть до грунту і підземних вод. Саме це шкодитиме довкіллю”.

Тим часом, як свідчать результати багатьох досліджень, запаси нафти і газу у світі скорочуються швидкими темпами. Тому розвинуті господарства світу шукають їм заміну. Приміром, американська економіка і навіть військо Сполучених Штатів поволі, але рішуче переходить на споживання біопалива. У цьому контексті українському урядові Юрій Урбанський радить не ”винаходити колесо”, а уважніше ставитися до місцевих можливостей розвитку альтернативного енерговиробництва:

”Взяти, наприклад, малу гідроенергетику: в Україні існує дуже багато ставків, запруд, які до 50-60-х років ХХ-го сторіччя використовувалися для виробництва електроенергії. Тобто були маленькі греблі, невеличкі гідроелектростанції, які потім закинули через програму масової електрифікації, через будівництво нових гігантів. Це один з прикладів, як малими зусиллями, відновивши ці ГЕС, можна забезпечити принаймні місцеве постачання електроенергії у малих населених пунктах. Інші приклади: нині дуже активно розвивається вітроенергетика в південних областях України. Тут знову є плюси і є певні застереження, оскільки через лобістські течії минулих років застосовувані технології були не найкращими, не найсучаснішими. Було відверте лобіювання інтересів єдиного виробника – підприємства ”Південмаш”. І прослідковувався певний зв”язок із колишнім президентом Кучмою, який працював раніше на цьому підприємстві. У регіонах, які є дуже віддалені і потребують енергопостачання, може використовуватися сонячна енергія.”

За словами Юрія Урбанського, ще за часів Радянського Союзу в Україні були спроби активніше використовувати сонячну енергію, зокрема – на півдні республіки. А нині йому відомо про застосування сонячних батарей українського виробництва для електропостачання на острові Зміїний у Чорному морі. Водночас рецептом раціонального підходу до вирішення енергетичних проблем експерт вважає регіоналізацію джерел енергії:

”Коли мова йде про альтернативні джерела електроенергії, треба говорити про децентралізацію енергопостачання і про використання місцевого потенціалу. Десь це можуть бути надлишки соломи, в регіонах, де ведеться лісопереробка, це може бути тирса, а в східних областях – тому ж Донбасі – це може бути шахтний метан, який нині завдає тільки шкоди, а міг би бути корисним”.

Проте універсальним джерелом енергії Юрій Урбанський вважає енергію сонця:

”Насправді, будь-яка енергія, яку ми отримуємо, - це є енергія сонця, яка тим чи іншим чином була сконвертована. Те ж вугілля – це енергія сонця, яка була накопичена мільйони років тому і з органіки перетворилася на вугілля, та ж нафта – це теж енергія сонця. Чим коротшим буде цикл перетворення сонячної енергії на енергію, яку ми споживатимемо, тим, на мою думку, буде ефективнішим це джерело енергії."