Погляд на Євромайдан з Чехії

Знана чеська україністка Олена Віхова була в 90-их роках минулого століття однією з найактивніших організаторок громадського життя українців у Чехії, досліджувала сучасну українську поезію, опублікувала чимало статей українсько-чеської тематики.

Deutsche Welle: Пані Віхова, яким було ваше початкове ставлення до Євромайдану, і як воно змінилося з плином часу, за останні місяці?

Олена Віхова: На моє ставлення до Євромайдану час не вплинув. З таким самим зацікавленням, як і на початку протестів, стежу за всім, що відбувається в Україні, й після загострення подій. Але, звісно, є речі, які мене вразили. Скажімо, протягом останніх тринадцятьох років ми були свідками кількатисячних і навіть стотисячних демонстрацій, але такої потужної громадянської непокори ми ще не заживали.

Яким є ваше бачення сьогоднішньої ситуації. Пат? Двовладдя? Можливість російської інтервенції?

Тут прогнозувати дуже тяжко. Як прибічники президента Януковича, так і опозиційні лідери обрали за тактику зволікання. Тактика, в підвалинах якої лежить питання "як нам вижити до завтра?", пантеличить і втомлює спостерігачів. Але маємо зрозуміти й те, що обидві сторони конфлікту прагнуть вижити й обидві думають про своє майбутнє. Можу вгледіти певне "раціо" в цих торгах, але набагато важливіше, як кінець кінцем відреагує на них Майдан, якого, на мою думку, досі ніхто не брав до уваги всерйоз. Що ж до російської інтервенції, то ми не мали б її уявляти такою, якою вона була на Кавказі. Питання можна поставити так: чи вона вже не є – в інший спосіб – реалізована в Україні?

Яким, на Вашу думку, мав би бути бажаний розвиток подій?

Те, що має зробити політична еліта, – це довести країну до дострокових президентських і парламентських виборів. Оскільки я не впевнена, що будь-які загравання із Конституцією народ сприйме як свою ідею. По-перше, мало хто розуміється на конституційному праві, а по-друге, ті, що розуміються, вже пересвідчилися, як політична верхівка України вміє нехтувати Конституцію, як уміє на свій лад читати рішення Конституційного суду і таке інше, і таке інше... А українські громадяни, які завзялися змінити систему, які завзялися наповнити порожні державні інституції змістом, повинні зрозуміти, що їм прийдеться з нуля будувати низові самоорганізаційні структури. Однією із великих проблем українського суспільства є якраз неіснування таких структур. Ще на початку протестів я дивилася на соціологічні дослідження, з яких випливало, що в позаурядові організації не є вписано аж понад 90 відсотків протестувальників.

Як ви оцінюєте роль і позицію Чехії, коли йдеться про події в Україні?

Ну, традиційно, уряд і Президент стоять на протилежних позиціях. Добре, що днями новий міністр закордонних справ Чехії Лубомир Заоралек заявив про надання допомоги потерпілим активістам, закликав українську владу звільнити затриманих, провести розслідування і покарати тих, що завинили насильство. Але в той самий час Заоралек підтримує і президента Мілоша Земана, який наполягає на запрошенні Віктора Януковича до Праги, пояснюючи це тим, що останнього було обрано демократичним шляхом. Загалом же я не очікую з офіційного чеського боку якихось рішучих дій, спрямованих на підтримку майданівців. Зате дуже тішать мене жваві дискусії з приводу українських подій у соціальних мережах, на дискусійних форумах. Стільки активності довкола українського питання я в чехів іще не помічала.

Повернімось, пані Олено, до теми "Євромайдан-політична опозиція". Чи маєте надію, що саме опозиція виведе країну з кризи?

Поки що провідники опозиції не спромоглися запропонувати протестувальникам нічого такого, що відповідало б їхнім сподіванням. А можливо, ми заявляємо тим провідникам і завеликі вимоги. Не забуваймо, що опозиція перебуває під колосальним тиском: з одного боку Янукович, а з другого – Майдан. Між іншим, ані Янукович, ані європейські лідери так-таки і не наважилися на безпосередній контакт з Майданом. Як на мене, вони не усвідомлюють згубних наслідків такої поведінки. Слід пам’ятати і те, що нинішня парламентська опозиція є складовою старої системи. Майже всі її представники скуштували, яка вона на смак, влада. За винятком Віталія Кличка. А втім, і за Кличком стоїть той чи той клан. Я певна, що по-справжньому революційні зміни не прийшли б і з Юлією Тимошенко, бо й вона належить до так званих "кучмових дітей". Як слушно висловився колишній посол США у Києві, це все відтінки того самого сірого спектра, а тож чекати від таких людей, що вони виведуть країну з кризи і поведуть її далі, то була б, як мені здається, ілюзія.