1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Література

Премія Принца Астурійського та інші відзнаки

14 жовтня 2016 р.

"Поезія - це теж література, і пісенні тексти нічим суттєво не відрізняються від усяких там сонетів і октав", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/2RDkG
Олександр Ірванець
Олександр ІрванецьФото: DW/T.Davydenko

Щороку в жовтні на вершечку Стокгольмської ратуші сурмлять чотири сурмачі, потім б'ють гармати на чотири боки, і четверо оповісників так голосно повідомляють світові важливу новину, що їх чути у Фінляндії, Норвегії, Данії та Ісландії. Новина ця - ім'я нового лауреата Нобелівської премії в галузі літератури, чергового чемпіона світу з красного письменства.

Хоча в дійсності все відбувається зовсім не так, але Нобелівська премія і справді вважається найпрестижнішою відзнакою світу - чесною, незаангажованою, об'єктивною. І матеріальна частина значуща. Лише Жан Поль Сартр зумів ефектно відмовитися від неї - жоден інший письменник не зважився на такий відважний крок.

Десь трапилося прочитати, ніби щороку на церемонію проголошення нового лауреата прокрадається один цинічний тип, і коли ім'я обранця лунає у тиші великої зали, він першим вигукує: "Ну, нарешті!" Це у нього така манера жартувати, чи, як кажуть тепер - "стібатися". Мовляв, щороку головну літературну нагороду отримує нікому не відома постать. Або - вузько відома лише в літературних колах. Цього року цинічний жартівник мусив би заткнутися. Бо ім'я цьогорічного лауреата добре відоме у світі. Тому що це - американський співак Боб Ділан.

Соціальні мережі одразу ж вибухнули обговоренням - одні схвалюють, інші навпаки. На українському Facebook один мій добрий знайомець, смакам якого не маю підстав не довіряти, називає Ділана постаттю біблійного масштабу, поряд з якою і Шекспір видається дрібним. Другий - теж чоловік зі смаком і освітою - стверджує, що розвиток поезії останнього півсторіччя можна поділити на періоди "до Ділана" і "після Ділана".

Боб Ділан отримав Нобелівську премію з літератури (13.10.2016)

Цілком можливо, що так воно і є. Те що премія вручається за досягнення в галузі літератури, також логічно, адже поезія - це теж література, і пісенні тексти нічим суттєво не відрізняються від усяких там сонетів і октав. А серед Нобелівських лауреатів було чимало гарних поетів: Хуан Рамон Хіменес, Габріела Містраль, Пабло Неруда, Тумас Транстреммер. Навіть найперший лауреат, француз Сюллі-Прюдом, також був насамперед поетом.

Та й номінувався Ділан вже не вперше. У списках кандидатів його ім'я фігурувало і в попередні роки. Окрім того, як стверджують мої компетентні друзі, його перу належить роман "Тарантул", цікавий і читабельний. Тобто в цілому формальностей дотримано, і медаль Нобеля у грудні прикріплять на гідні груди. Хоча у вердикті Нобелівського комітету сказано, що нагороду присуджено за "створення нових поетичних виражень у видатній американській пісенній традиції" - той комітет щороку видає своєрідні й оригінальні формулювання-обґрунтування своїх рішень.

Та все ж меломан і читач не завжди мирно уживаються в одній людині. І ось вже лунають голоси незгодних, котрі стверджують, що, наприклад, у плані поетичності тексти Леонарда Коена перевершують тексти Ділана, і взагалі, не варто плутати тверде з солодким. І що премія "в галузі літератури" має відзначати твори суто літературні - насамперед романи й повісті. Оповіді, великі й розлогі, мудрі й повчальні, складні й цікаві, з поворотами сюжету і яскравими характерами персонажів. Такі, як "Старий і море" Хемінгвея, або "Бляшаний барабан" Ґюнтера Ґрасса. Або романи Вільяма Фолкнера, Жозе Сарамагу, Орхана Памука, Генріха Белля. Що література - це насамперед читання, обдумування, співпереживання наодинці з білими сторінками, а не ритмічне похитування і пританцьовування у юрбі фанатів на концерті в Медісон Сквер Гарден.

На сторінці Ділана у "Вікіпедії" перелічені його попередні нагороди - а їх є стільки, що важко не позаздрити. (Звісно ж, саме заздрість є рушійним мотивом і причиною письменницьких відгуків на лауреата Нобеля щороку, чого тут приховувати! Так думає більшість публіки, саме та більшість, яка має про письменницьку працю дуже приблизне уявлення). А список відзнак і справді вражає. Певно, жоден з дотеперішніх нобелістів, із сером Вінстоном Черчілем включно, не мав у своєму активі нагород "Греммі" й "Оскар", місця в Залі слави рок-н-ролу, а також Пулітцерівської премії (спеціальний приз, так і зазначено, у дужках), Ордена Почесного Легіону і навіть - Премії Принца Астурійського! Відтепер до цього розлогого списку додається ще й Нобелівська нагорода.

Особисто автор цих рядків знайомий з творчістю нового нобеліанта лише на слух. Тож аби остаточно визначитися зі своїм ставленням до цьогорічного - все ж таки феноменального - письменника-лауреата, варто зосередитися і гарненько все обдумати, зважуючи аргументи як pro, так і contra. А це зручно робити під гарний музичний супровід. Наприклад, під "Blowin in The Wind". Або під "Knockin' on Heaven's Door". Гарна пісня. Навіть відомий німецький фільм назвали на її честь.

А десь по різних куточках нашої планети нехай далі набираються і зберігають спокій в очікуванні до жовтня наступного року японець Харукі Муракамі, американка Джойс Керол Оутс, кенієць Нгугі Ва Тхіонго і ще чимало висококласних авторів. Премія щороку лише одна. А гарних письменників - багато. І ця думка не дратує. Вона втішає.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій