Сировинний голод

Що спільного між корисними копалинами та пенсіями? На перший погляд, звичайно, нічого. Але паралелі за бажання можна знайти. Ще 40 років тому було відомо, що у Німеччині народжується замало дітей, і що через це пенсійна система одного дня зіткнеться із серйозними проблемами. Тим не менше, протягом десятків років практично нічого не робилося у цьому напрямку.

Схожа ситуація може спіткати і забезпечення ресурсами німецької промисловості. Майбутні ризики вже нині окреслюються, вважає директор Інституту німецької економіки (IW) Міхаель Гютер. Оскільки Німеччина має яскраво виражену металоорієнтовану промисловість, але водночас країна на такий ресурс як метал не багата.

"Руду, наприклад, вже не видобувають, тож єдиним власним джерелом сировини є так звані вторинні метали, тобто - те, що ми намагаємося в межах виробничо-споживальних циклів пустити в повторну переробку", - говорить Гютер.

Одним ресайклингом не проживеш

Це означає, що алюміній, мідь та інші метали Німеччина мусить практично на сто відсотків імпортувати. Зважаючи на це, безпека постачань та розвиток цін набувають величезного значення. Ціни на промислові метали зросли з 1999 року майже в три з половиною рази. У виробництві металів та металообробці ці кошти становлять вже 57 відсотків собівартості, у виробництві металевих продуктів та в машинобудівництві - близько 40 відсотків.

Країни, які мають великі сировинні запаси, цілком свідомі своєї вагомості та не уникають задіювати цей важіль впливу, зокрема, Китай, стверджує експерт Губертус Бардт з Інституту німецької економіки. На його думку, можливий "найгірший сценарій" для промисловості - це раптовий зрив постачального ланцюжку. "Китай вже використовував експорт рідкісноземельних елементів у політичних цілях, коли під час суперечки з Японією довкола незаселених островів зупинив поставки рідкісноземельних елементів до цієї країни",- нагадує Бардт. І це при тому, додає експерт, що Японія є найбільшим покупцем цих ресурсів для Китаю.

Малі підприємства безпорадні

Хоча ця проблема багатьом відома, ще надто мало німецьких підприємств підготовлені до ймовірних перебоїв, свідчить опитування Інституту німецької економіки. Практично немає таких, у кого б існував план "Б" у забезпеченні сировиною.

Щоправда, більшість великих та середніх підприємств мають довгострокові контракти із багатьма постачальниками та досягли високої ефективності використання матеріалу. Однак серед малих підприємств кожне четверте не продумало можливі ризики, нарікає Міхаель Гютер. Дуже часто фірма поінформована про власних постачальників сировини, але не уявляє, із чого виробляються складові для її продукції, які їй постачає субпідрядник. Тобто, знань про власну сировинну залежність, особливо коли йдеться про рідкісні та коштовні матеріали, неприпустимо мало, каже Гютер.

Вимоги до політиків

Утім, підсумовують дослідники, безпека постачань врешті-решт залежить не стільки від підприємців, скільки від політиків. Лише міжнародні угоди про вільну торгівлю можуть протидіяти протекціонізму, експортним митам та іншим завадам ринку.

Європейським країнам науковці радять краще координувати між собою політику в сфері сировини та енергоносіїв, щоб мати більшу вагу на міжнародних переговорах. Експерти Інституту німецької економіки в цілому позитивно оцінють домовленості Німеччини про сировинне партнерство із Казахстаном та Монголією. Однак зауважують, що досі вони не принесли "практичної користі". І це має змінитися.