Німецький режисер зняв фільм про "Шахтар" - репортаж з прем’єри в Києві

Аншлаги у національному "Будинку кіно" - явище рідкісне. Ще за півгодини до початку фільму-відкриття восьмого міжнародного фестивалю Docudays UA зала була заповнена вщент. Стояти довелося не лише тим, хто прийшов подивитися "донецьку історію" від німецького режисера, проте й самому автору стрічки.

Перегляд фільму нагадував суцільний інтерактив – зала гуділа, проте напади сміху й поодинокі репліки не лише не відволікали від кіно, а й доповнювали його, створюючи відчуття безперебійної дискусії. Вона продовжилася і після перегляду та гучного заряду оплесків, що не вщухали ще довго після титрів.

Дискусія після перегляду

Реакція залу в питаннях, зауваженнях і словах подяки говорила про одне: кожний був вражений справжністю і щирістю героїв - як донецької еліти в обличчі секретаря міськради Миколи Левченка в його люксовому побуті, так і працівників шахти "Путилівська" з їхньою щоденною боротьбою за краще життя в гарячому підземеллі й з нескінченним запасом оптимізму. Останні, на відміну від чиновника, приїхали на презентацію і вийшли на сцену. Головний герой фільму, шахтар Олександр, без сорому

визнав: "Ми розуміли, з чого сміявся зал, і самі сміємося, бо ж визнаємо: це дійсно ми і наше життя".

Зал веселили сцени з шахтарського побуту, реакції на успіхи й невдачі "Шахтаря", коментарі простого народу з приводу великої політики та бізнесу. Це був добрий сміх, та мимоволі змушували сміятися публіку й не дуже веселі іронічні моменти фільму - контраст життєвого рівня VIP-вболівальників та простих фанатів, контроверсійність слів Миколи Левченка, в якій розкриваються деякі не зовсім "чисті" сторінки його трудової діяльності.

Микола Левченко іронію Пройсса, схоже, зрозумів не до кінця. У коментарі українській пресі нещодавно він назвав німця тонким психологом та вказав на використання багатьох власних фраз "не в тому контексті, як вони були сказані". Водночас сам Пройсс назвав Левченка чи не ідеальним персонажем для втілення ідеї фільму. За його допомогою режисерові вдалося вдало змалювати й образ найбагатшого українця, президента футбольного клубу "Шахтар" Рината Ахметова. За словами Пройса, це було б навряд чи можливо, якби він знімав стрічку про життя самого бізнесмена.

Режисер такої реакції не очікував

У відгуку для Deutsche Welle після київської прем’єри стрічки Якоб Пройсс зауважив: "Я сподівався й очікував, що реакція на фільм буде сильнішою, ніж у Німеччині чи Нідерландах, де його вже показували. Втім, я не міг уявити, що буде така емоційна, сильна й сердечна реакція. Це справжня нагорода за мою роботу, якої я ще ніколи не отримував і, певно, навряд чи отримаю ще".

Пройсс передбачав, що на кількох моментах фільму буде сильна реакція, що люди сміятимуться. Але режисер точно не очікував оплесків після окремих сцен: "Я навіть казав колегам, що шкода, що так гучно плескають, бо наступні речення не почують, які теж дуже важливі й цікаві. Дуже рано мені стало зрозуміло, що люди реагують на найменші фрази, на натяки".

Цей фільм важко назвати полемічним чи видовищним, твердить режисер. У ньому, за словами Пройсса, йдеться просто про життя. "Мене тішить, що людям сподобалася автентичність мого фільму,- сказав Пройсс. - Водночас це показало, що саме такої автентичності бракує в Україні".

Режисер каже, що помітив, як люди в Україні вже втрачають інтерес навіть до телебачення, бо пов’язують матеріали з проплаченими сюжетами, переслідуванням чиїхось цілей, навіть пропагандою певним чином.

Незабаром показ у Донецьку

За словами німецького режисера, вже незабаром його фільм покажуть в Донецьку та інших містах України. Власне, каже режисер, він сподівався, що українська прем’єра буде в Донецьку, однак обставини склалися так, що вона пройшла в столиці. Поки планується, що показ "Іншого Челсі" в Донецьку буде в червні, однак Якоб Пройсс сподівається, що фільм вдасться показати донеччанам все ж раніше.

Автори: Данило Білик, Леся Юрченко

Редактор: Роман Гончаренко