Німецький підхід до перевиховання молодих злочинців

У Німеччині це називається ”заклад виконнання вироків органів юстиції”. Стара будівля з високими мурами і вузькими заґратованими вікнами зовні виглядає дуже сурово. Всередині враження трохи пом”якшується. Проходимо довгими коридорами - на стінах дуже багато картин. Є все: натюрморти, пейзажі, але особливо багато абстракцій. Представник адміністрації закладу доктор Нойфельд хвалиться: у нас багато талантів. Невже це все роботи ув”язнених? Хочеться зупинитися і вгледітися в ці полотна-роздуми над неволею. Але роздивлятися нема коли – пан Нойфельд має розповісти про перевиховання молоді. Попереду багато відкриттів про життя німецьких підлітків в тюрмі.

До тюрми міста Зіґбурґ потрапляють правопорушники віком від 14 до 21 року. Отже, більшість ув”язнених опинилася тут, ще не закінчивши школу. Проте сидіти за шкільною партою доводиться і в тюремних мурах. А за бажанням тут можна навіть отримати і професію. Адміністратор тюрми пан Нойфельд розповідає:

”Головною освітньою пропозицією є трирічний курс навчання на отримання професії автомеханіка. Ув”язнені мають можливість отримати спеціальність за існуючими стандартами, так само, якби вони навчалися на авторемонтному підприємстві на волі. До речі, вже протягом останніх десяти років наші автомеханіки закінчують навчання з найкращими оцінками на весь регіон, і майже всі після звільнення отримують роботу за фахом. Ми пропонуємо також коротші і простіші курси, де можна отримати, зокрема, спеціальність лакувальника або столяра. Ті, хто не закінчив школу, мають можливість зробити це тут і отримати атестат про середню освіту. Для іноземців, які не знають німецької, у нас є мовні курси”.

У тюрмах федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія перебувають представники понад ста національностей. За словами пана Нойфельда, у його закладі частка іноземців становить понад 20 відсотків від загального числа ув”язнених. Ще десять відсотків – так звані ”німці іноземного походження” - переселенці з Росії, Казахстану та інших країн. Вони володіють німецькою теж далеко не завжди. Адміністратор зауважує, що покращити знання державної мови серед ув”язнених є важливим завданням для виправних закладів:

”Ми бачимо свій обов”язок у тому, аби спонукати ув”язнених якомога більше розмовляти німецькою. Адже коли вони вийдуть з нашого закладу зі знанням мови, у них буде більше шансів нормально влаштуватися у житті”.

В”язниці для молодих правопорушниуків роблять все можливе для того, аби, знову опинившись на волі, хлопці не почувалися чужими в суспільстві, наголошує пан Нойфельд. Отриманий у в”язниці трудовий досвід є для багатьох першим у житті, говорить адміністратор:

”Нещодавно Конституційний суд прийняв рішення про необхідність підвищити заробіток ув”язнених. Це має стати для них додатковим стимулом. Адже якщо ув”язнений має роботу, то він звикає до нормального укладу життя: праця – відпочинок. Це хороша альтернатива байдикуванню, від якого в голову лізуть дурниці”.

Зароблені ув”язненим гроші накопичуються на його рахунку. Якщо на волі в нього немає боргів, то він зможе отримати заробіток готівкою після звільнення. Користатися заробленим можна і в неволі, проте грошей в руки ніхто не дає. За допомогою чеку, на якому вказана наявна на рахунку сума, можна час від часу купити дещо з їжі або побутові речі. Пан Нойфельд зауважує, що заробіток залежить від виду роботи і кваліфікації ув”язненого. В середньому, за його словами, ув”язнені при робочому дні у шість-сім годин отримують близько ста євро на місяць. Цю відносно невисоку цифру пан Нойфельд коментує так:

"Слід узяти до уваги, що один день утримання одного ув”язненого обходиться державі майже у 80 євро. Така висока сума пов”язана з необхідністю будувати для тюрем нові господарчі об”єкти, в ній враховані зарплати персоналу: охоронців, але насамперед численних педагогів, психологів та інших. Оскільки наше виробництво неприбуткове, значні дотації йдуть на передбачене законом забезпечення ув”язнених робочими місцями”.

У в”язниці, як і на волі, життя не обмежується виключно роботою. Можна відпочивати на самоті, дивлячись телевізор, або слухаючи магнітофон, читаючи книжку. Годину на день можна гуляти на свіжому повітрі. Пан Нойфельд наголошує на тому, що виховання молодих правопорушників у тюрмі передбачає не лише отримання освіти і привчання до праці, але й розуміння того, що вільний час можна проводити цікаво і корисно. Провідне місце у дозвіллі ув”язнених, за словами пана Нойфельда, посідає спорт:

”Футбольна команда нашого закладу дуже відома. Заняття з нашими гравцями регулярно проводить один з тренерів національної збірної пан Рутемеллер. Ми беремо участь у числених турнірах. Щороку до нас приїздять команди Бундесліги. Ми вже грали з такими командами як ”Шальке” і ФК ”Кельн”. Програвали, звісно, з немалим рахунком, але бували й перемоги. Спорт має для нас дуже велике значення”.

Пан Нойфельд також розповів нам, що завдяки ініціативі багатьох творчих колективів вдається організувати для засуджених різноманітну культурну програму:

”Кілька місяців тому у нас виступав відомий гурт з Кельну ”Павайас”, потім були виступи менш відомих колективів. Днями буде концерт поліцейського оркестру землі Північний Рейн – Вестфалія, в складі якого грають 22 професійних музиканти. За допомогою концертів, спортивних змагань, а також інших заходів ми намагаємося організувати повноцінне дозвілля ув”язнених, аби, наскільки це можливо, уподібнити їхнє життя до життя на волі”.

Робота, спорт, творчі гуртки або так звані групи зустрічей є, власне, майже єдиною можливістю для спілкування. Адже розселені в”язні по одномісних камерах. Лише іноді, як нам сказали, через переповнення, мешкають по двоє. Їдальні немає, їжу розносять по камерах. Той, хто у вільний час шукає собі товариства, має можливість вибрати з численних груп спілкування, або релігійних груп. Групи спілкування, чисельністю від трьох до п”ятнадцяти осіб регулярно збираються для бесід на різні теми, які обирають самі учасники. Іноді в цих групах ув”язнені обмінюються ідеями щодо проведення святкових заходів і разом готуються до них. Кураторами таких груп є здебільшого волонтери. Про їхній внесок у роботу з ув”язненими розповідає пан Нойфельд:

”З нами співпрацює дуже багато кураторів на громадських засадах, і вони надають велику допомогу не тільки нашим співробітникам, але, і це найголовніше, ув”язненим. Вони декілька годин на тиждень проводять разом у групах спілкування, де можуть обговорювати будь-які питання, які їх хвилюють. Якщо виникає взаємна довіра, то можуть обговорювати і ті життєві проблеми, які призвели до скоєного злочину. Ув”язнені охоче беруть участь у таких зустрічах, адже кураторами є люди дуже відкриті до розуміння їхніх проблем. Я захоплююся цими добровольцями, які у вільний від роботи час присвячують себе проблемам інших людей”.

У тюрмі міста Зіґбурґ є все: і робота, і навчання, і відпочинок. Та все ж: тюрма є тюрма. І головним методом виховання тут, за словами ув”язнених, є метод ”відкрити двері, закрити двері”. Гуркіт зв”язки важких ключів у руках тюремщика завжди нагадуватиме про несвободу, до якої ніхто не хотів би повертатися знову.