1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Конституційний суд ФРН

Дафне Грасволь, Наталя Неділько28 вересня 2011 р.

Конституційний суд Німеччини - ця незалежна інстанція стоїть на сторожі Основного закону країни, гарантуючи жителям країни непорушність їхніх прав і свобод та запобігаючи владним зловживанням.

https://p.dw.com/p/12hv1
Німеччина, конституційний суд
Фото: picture-alliance/dpa

На самому початку ФРН обходилася без Конституційного суду. Коли 28 вересня 1951-го року його офіційно відкрили, перший канцлер Конрад Аденауер та федеральний президент Теодор Гойс вже два роки перебували при владі. Уряд Аденауера та його більшість у Бундестазі не квапилися з заснуванням такої інстанції, можливо, й тому, що вона могла стати для них незручною, зауважують оглядачі. Натомість для багатьох простих громадян суд у Карлсруе упродовж шістдесяти років був останньою надією, своєрідним "місцем втечі", за висловом журналіста видання Spiegel Рольфа Лампрехта, "вони шукали і знаходили там захист від всевладдя держави".

Однак суд теж мусив відвойовувати цю свою роль, адже спочатку він підпорядковувався міністерству юстиції. Судді написали меморандум, у якому обґрунтували власну незалежність як самостійного конституційного органу. Зрештою федеральний уряд здався. Як наслідок, Конституційний суд ухвалив "численні рішення, які визначили політичну культуру Німеччини", чи то йдеться про права опозиції у Бундестазі, чи про захист свободи ЗМІ від занадто сильного державного впливу, підбив підсумки президент суду Андреас Фоскулє у вересні 2011 року, кули суд відзначив своє 60-річчя.

Bundesverfassungsgericht Schild Karlsruhe
Біля будівлі суду в КарлсруеФото: AP

На сторожі закону

Кожен, хто вважає, що якимось державним актом порушено його права, може після того, як безуспішно пройде всі нижчі судові інстанції, подати скаргу до Конституційного суду. Саме такі справи найчастіше розглядають судді в Карлсруе. 16 суддів також перевіряють, чи певні законодавчі акти не суперечать Основному закону. Німці добре знають свої основні права, закріплені у статтях від першої до дев'ятнадцятої, які є фундаментом повоєнного Основного закону країни. Байдуже, чи йдеться про людську гідність з першої статті, чи професійні свободи з дванадцятої, чи право на власність з чотирнадцятої статті.

Власне, дотримуватися положень Основного закону Німеччини зобов'язані всі державні установи, але якщо доходить до суперечки, тоді звертаються до Конституційного суду. Його рішення оскарженню не підлягають. Суд перевіряє, чи який-небудь орган виконавчої, законодавчої або судової влади не порушив конституційні норми. Мірилом у цьому питанні виступає лише німецький Основний закон.

16 суддів працюють у двох сенатах. Перший сенат займається питаннями, що стосуються основних прав, а другий – радше питаннями державного права. Судді з обох сенатів об'єднуються у палати по троє, щоб ухвалювати рішення стосовно конституційних скарг. Щороку до Карлсруе надходить близько шести тисяч таких скарг.

Рішення як політична вибухівка

Судді не повинні ухвалювати рішення одностайно, відмінні думки прикладаються до рішення як так званий «особливий вотум». Зазвичай достатньо, коли більшість суддів поділяє позицію подавача скарги. У виняткових випадках, коли йдеться про особливо тяжке порушення основних прав, дві третини складу одного з сенатів повинні дійти спільного висновку, тобто - шість з восьми суддів.

Німецький Конституційний суд перебуває на роздоріжжі між політикою та правом, адже він завжди має вплив на політику, якщо, наприклад, якийсь ухвалений парламентом закон визнається таким, що суперечить конституції. Критики, насамперед з політичного табору, постійно звинувачують суд у спробах недозволеним способом робити політику. Водночас судді в Карлсруе можуть брати мірилом для своїх рішень "тільки" Основний закон, а не якісь політичні міркування.