Наближається ювілей українського футболу
24 грудня 2010 р.
Зусиллями професорів Івана Боберського та Степана Гайдучка у листопаді 1911 року було засноване Спортивне Товариство "Україна". У ньому одразу функціонувало кілька секцій: тенісу, туризму, атлетики, хокею, шахів тощо. Утім, головною гордістю першого в Україні офіційного спортивного об'єднання була його футбольна команда.
Колиска українського футболу
"Вже у ті часи футбол ставав популярною грою. СТ "Україна", яке мало свою команду, провело першу зустріч з чехами. Тоді був поділ за національностями: кожна громада створювала свої клуби, і вони змагалися між собою. Були чехи, поляки, українці, євреї",- розповів дослідник історії спорту Іван Яремко.
Втім, перший футбольний матч у Львові відбувся ще задовго до створення спортивного товариства. Це сталось у 1894 році, як випливає з історичних документів. Але саме "Україна" дала великий поштовх розвитку футболу, каже голова ФФУ Львівщини Ярослав Грисьо. І досьогодні, на його думку, Львів залишається провідним у популяризації цього виду спорту.
Звісно, є чимало суперечок про те, звідки розпочався футбол в Україні, але лише Львів надав письмові докази про цей історичний матч між Львовом та Краковом. А тому саме Західну Україну слід вважати "колискою" національного футболу, переконаний Грисьо.
Повстанське минуле
Спортивне товариство "Україна" запалило не одну футбольну зірку. Остап Стецьків, Володимир Закалужний, Олександр Скоцень - це лише кілька імен талановитих українських футболістів.
На жаль, їх більше знають у Європі й Америці, аніж в самій Україні. Бо вони були змушені, рятуючи своє життя, після 1944 року залишати Західну Україну. Так сталося тому, що чимало членів футбольної дружини "Україна" були членами націоналістичних об’єднань, як-то СС "Галичина". Але це, на думку Ярослава Грисьо, радше додавало команді національного духу.
Власне, з цим національним духом і не хотіла миритися радянська влада, яка двічі окуповувала Львів. На відміну від німецьких завойовників, які не заперечували розвитку в Україні національного спорту. Більше того, у час німецької окупації Львова у 1942 році на теренах Західної України було створено Українську футбольну лігу, в якій було загалом 14 команд, які ділились на два класи: "А" і "Б", розповідає дослідник спорту Іван Яремко.
"Коли німці прийшли до Львова (1941 рік), українці відновили спортивну діяльність. Провели змагання між клубами, грали між собою і з німцями. Але полякам німці забороняли виступати під своїми знаменами, лише українцям",- повідомив історик.
Вже після 1944 року, як тільки радянські війська перемогли, Спортивне Товариство "Україна" взагалі перестало існувати. Точніше, воно емігрувало на Захід, разом з його членами, які потрапили у табори в Німеччині, Австрії та Італії. Приміром, Олександр Скоцень втікав у Західну Європу з тавром "бандерівець", а доля багатьох спортсменів так і залишилася невідомою, вони зникали за стінами КДБ.
"Виїхали одні з кращих, а коли так, то розвиток гальмується, і це певною мірою негативно відобразилося на прогресі вітчизняного футболу",- міркує Ярослав Грисьо.
Український футбол без кордонів
Утім, куди б доля не закидала українських спортсменів, одразу довкола них виникали футбольні команди. Полонені організовували чемпіонати у таборах, грали проти збірної Вермахту, проти поляків, чехів та навіть проти збірної англійської військової частини. Цю гру з англійцями у своїх спогадах Остап Стецьків назвав "незабутнім днем в історії українського футболу, бо це вперше українці зіграли з англійськими футболістами".
Хоча тоді українці й програли, але успіхи на англійській землі теж були. У 1950-51 сезонах українська команда перемогла у Рескінтонській лізі, обійшовши десяток англійських команд. Тоді для самих англійців це була нечувана сенсація, пише у спогадах Остап Стецьків.
Зірки європейського і світового рівня
Але найбільше українських футболістів доля закинула до Німеччини та Австрії. Там , очікуючи на свою долю, вони створювали спортивні товариства, в тому числі, СТ "Україна" , а також чимало футбольних клубів, адже футбол був найпопулярнішим і доступним видом спорту. Так, у Німеччині у 1945-48 рр. існувало понад три десятки українських футбольних команд, зокрема в Ульмі, Карлсруе, Мюнхені, Регенсбургу, Аугсбургу, Бамбергу, Міттенвальді.
Серед гравців цих команд були футболісти високого рівня, каже дослідник Іван Яремко, адже за кілька років вони грали вже навіть за збірні інших країн. Приміром, за збірну Канади виступали Володимир Закалужний та Остап Стецьків.
"Вони могли грати у німецьких командах, бельгійських, французьких і своєю майстерністю доводити, що є інші манери і стилі гри і з ними можна перемагати. Наприклад, Олександр Скоцень – це єдиний львів’янин, який забивав "Ювентусу", коли грав за "Ніцу". А щоб грати за "Ніцу", слід було володіти великою майстерністю",- розповідає Яремко.
Наближається 100-річний ювілей
Українці навіть вигравали чемпіонат Канади. Тоді у 1957 році славу здобула створена футбольна дружина СТ "Україна" (Монреаль). До речі, коли в Лондоні відбувались Чотирнадцяті Олімпійські Ігри (1948 року), в Німеччині також проходила "Олімпіада Ді-Пі" ("Дісплейсд Персонс"), у котрій брали участь естонці, латиші, поляки, українці та мадяри. І перемогу отримали українці, пише у спогадах Стецьків.
У Німеччині СТ "Україна" вже немає, воно збереглося і діє у Канаді, Австралії та США. На теренах України товариство з такою назвою відродилося лише 1987 році.
Вже наступного року у Львові планують відзначити сторічний ювілей СТ "Україна". Вже є звернення провести святкування й на всеукраїнському рівні.
Цікаво знати: у Львові відбувся перший фактично на пострадянському просторі футбольний матч 14 липня 1894 році, хокейний матч – 15 січня 1905р., баскетбольний матч – 29 червня 1909р. серед жінок, зустріч з водного поло – 26 липня 1914 р.
Автор: Галина Стадник
Редактор: Захар Бутирський