Майбутнє євро: міні-ЄС в межах Євросоюзу?

ть євро в обігу.

Вирішальним днем для запровадження єдиної європейської валюти стало 2 травня 1998 року. Власне, говорять навіть вже про 3-тє травня, адже в той день переговори голів держав та урядів затяглися далеко за північ. Головним двигуном втілення проекту ”євро” була Німеччина. Тому не дивно, що тодішній федеральний канцлер Гельмут Коль повідомив про історичне рішення: Європейський союз ухвалив запровадити на своїй території спільну валюту євро. Гельмут Коль:

”Економічний і валютний союз є рішучою відповіддю на дедалі гострішу глобальну конкуренцію між країнами та регіонами в світі. Євро-зона, яку сьогодні освятили – з єдиним ринком і спільною валютою – відкрита поки для 300 мільйонів людей, частка доходів яких сладає 20 відсотків від загальносвітового. Ця ситуація цілком нагадує Сполучені Штати”.

Коли Гельмут Коль промовив ці урочисті слова, всі були сповнені оптимізму й переконані, що дедалі більше європейських країн долучатимуться до євро-зони. Однак нині, через п”ять років після офіційного запровадження євро, цієї валютою об”єднано менше половини країн ЄС. Євро-зона, як зазначають експерти, нагадує зараз такий собі міні-Євросоюз в межах великого Європейського союзу. І цей міні-ЄС встановлює власні критерії та вимоги до вступу. Якщо запровадження спільної європейської валюти для таких старих країн-членів, як Великобританія, Данія та Швеція є питанням доброї волі, то щодо нових держав спільноти питання ставиться інакше. Йдеться про їхню здатність виконати євро-критерії.

Після вступу до Європейського союзу 1 травня 2004 року десять нових країн-членів зобов”язалися ввести спільну валюту євро. Однак це може статися лише за виконання трьох головних передумов: верхня межа державної заборгованості не повинна перевищувати 3 відсотки, в країнах мають бути стабільні ціни та стабільний курс національної валюти щодо євро. Уряди більшості держав-новачків ЄС вже заявили, що хочуть якнайшвидше перейти на євро. Передусім прагнуть цього три прибалтійські держави – Естонія, Латвія і Литва. Вони переслідують мету якомога швидшого вступу до євро-зони. Ці країни вже змогли легко виконати стартові передумови до європейського механізму обмінного курсу валют. Натомість складна економічна та фінансово-політична ситуація в Польщі, Угорщині й Чехії не дозволить запровадити у цих країнах євро раніше, ніж у 2009 чи 2010 році.

Сіім Каллас, комісар ЄС від Естонії приводить таке порівняння: якщо державна заборгованість в Чехії становить майже 13 відсотків від валового внутрішнього продукту, то в Естонії минулого року вдалося досягти навіть надлишку бюджету:

”Держави, які мають більші дефіцити, повинні, звичайно ж, чекати трохи довше. Країнам на зразок Естонії, в яких практично відсутній дефіцит, виконати критерії для вступу до євро-зони значно простіше.”

Естонія, Литва і Словенія наприкінці червня приєдналися до європейського механізму обмінного курсу валют, який вважають перехідним етапом на шляху до євро. На практиці це виглядає так: впродовж двох років крона, літ і толар в обмінному курсі до євро не повинні опускатися чи підніматися більш як на 15 відсотків. Для Естонії і Литви, які вже давно спершу пристосували свою валюту до німецької марки, а згодом до євро, такий тест не буде складним. Тому 2007 року євро міг би замінити в цих країнах національні валюти.

До кінця нинішнього року прикладу Литви й Естонії можуть послідувати Мальта, Кіпр і Латвія, які також зможуть бути прийняті до механізму обміну валют. Ґійом Дюран, експерт з валютних питань при ”Європейському валютному центрі” застерігає однак від великого поспіху:

”Не варто дивитися на все, як на перегони. Адже ані нові країни, ані валютний союз вцілому не виграють від передчасного вступу. Перехідний період із постійними обмінновалютними коридорами, які у фінансовому світі жартома називаються ”снайперськими алеями”, буде тривати два роки. Поки шлях до євро виглядає прямолінійним, але не слід забувати, що й для розвинутих народних господарств, таких, як Італія чи Іспанія шлях до євро-зони був теж непростим.”

”Снайперами”, які можуть ускладнити шлях до євро, є валютні спекулянти. З досвіду південноєвропейських держав відомо, що в 90-х роках такі спекулянти чинили великий тиск на італійську ліру й іспанський песо. Те саме може статися нині зі словенським толаром, а пізніше з чеською кроною або польським злотим.

У нових держав-членів ЄС, є на шляху до євро-зони й очевидні плюси, адже їхні справи з державними боргами виглядають досить добре. Кандидати на запровадження євро зі східної Європи, мають вцілому нижчу державну заборгованість, ніж Німеччина, Франція чи Італія. І це – не єдиний плюс, каже Ґійом Дюран:

”Загалом у них є одна величезна перевага. Економіка в цих країнах зростає значно швидшими темпами, тому вони можуть собі дозволити допускати вищі річні дефіцити бюджету."

З економічної точки зору євро-зона не зазнає впливу через вступ нових країн. Якщо не враховувати Польщі, то народні господарства цих держав разом виробляють не більше п”яти відсотків валового національного доходу ЄС. Тому курс євро не зміниться, а рівень інфляції, якщо підвищиться, то лише мінімально.

Нові держави ЄС мали б від членства в євро-клубі передусім психологічні переваги. Але, зрештою, вже й сьогодні багато країн-кандидатів зі своїми малими дефіцитами виглядають значно краще, ніж багато старих членів ЄС, як, наприклад, Франція й Німеччина.

Комісар ЄС від Естонії Сіім Каллас, який працює в команді комісара з валютних питань Джоакін Альмунія, надає великого значення дотриманню пакту стабільності єдиної європейської валюти, який порушує, вже третій рік поспіль, приміром, Німеччина. Дотримання цього пакту стане ще важливішим, якщо за пару років 15 чи то й 20 країн запровадять у себе євро. Сіім Каллас:

”Я виступаю за твердий пакт стабільності і сподіваюся, що німецький уряд покаже добрий приклад, дотримуючись правил. Насправді правила є частиною нової Конституції, так що не існує можливості змінити критерії”.

Дійсно суттєвої переваги експерти очікують у випадку, якщо і Великобританія погодиться запровадити євро. Поряд із Швецією та Данією керована Тоні Блером країна є третім старим членом, який дотепер відмовлявся вводити спільну валюту. Говорить Ґійом Дюран, експерт з валютних питань при ”Європейському валютному центрі”:

”Я не хочу перебільшувати, але це мало б глобальне значення, якщо глянути на фінансові потоки по всьому світу і на силу євро-простору.”

Частка Великобританії у валовому соціальному продукті ЄС становить близько 20 відсотків. Фінансовий центр країни – Лондон, з його біржею, є одним із найважливіших у світі. Але ймовірність, що скептично налаштоване до євро королівство в найближчому майбутньому відмовиться від своєї незалежної валюти, є малою, вважає комісар ЄС Сіім Каллас:

”Фунт стерлінґів у вжитку з 1066 року. Впродовж століть Великобританія має в обігу валюту з найвищою довірою. Я думаю, що для британців буде дуже складно підпорядкуватися в цьому питанні й відмовитися від їхнього фунта. Це питання психології, історії і політичного підходу. Для економіки спільна європейська валюта була б, звичайно, вигідною.”

Британський прем”єр-міністр Тоні Блер висловлювався за запровадження євро, але на разі йому треба витримати спочатку референдум по європейській Конституції. Також Данія, яка практично пристосувала свою крону до євро, і Швеція можуть в наступні роки зробити перші кроки на шляху до запровадження спільної валюти. Сіім Каллас доволі впевнений, що через десять років із 14 валют у розширеному ЄС залишаться лише декілька:

”Так, через десять років у ЄС залишаиться тільки дві або три валюти”.

Проект ”євро” постане тоді вже перед новими випробуваннями. Через три роки до ЄС вступлять дві наступні європейські країни – Румунія і Болгарія. Не виключено, що після них до вступу готуватимуться країни на південному Сході Європи – включно з Туреччиною. Варто припустити, що вони теж зроблять свій вибір на користь євро.