Криза влади в Киргизії
24 березня 2005 р.
Події четверга розгорталися в киргизькій столиці Бішкеку надзвичайно стрімко, розповів “Німецькій хвилі” свідок, глава місії ОБСЄ в Киргизії Маркус Мюллер. Оцінюючи обстановку, він зокрема зазначив:
“Найбільша проблема наразі – це гарантувати безпеку. Адже в центрі Бішкека вже відбулися численні випадки мародерства. Групи молодих людей спустошили вже не один магазин. До того ж, зараз утворився небезпечний вакуум влади. Я сподіваюся, що за кілька днів ситуація нормалізується, і цьому сприятиме насамперед стабільна робота міліції”.
Позитивний момент, який вбачає в розвитку подій у Киргизії Маркус Мюллер, – це те, що під час штурму урядових будівель не дішло до кровопролиття. Він висловлює припущення, що таке стало можливим, бо серед старого владного апарату, очевидно, були сили, які перейшли на бік опозиції. Важливою подією стало також звільнення з в”язниці одного з найважливіших опозиційних лідерів Фелікса Кулова. Хоча, нагадує Мюллер, не слід не забувати, що група опозиційних лідерів Киргизії складється з дуже різних особистостей.
Одним з найбільш популярних серед політиків-опозиціонерів вважається 56-річний Фелікс Кулов. Він, як прогнозують аналітики, міг би очолити майбутнє керівництво Киргизії. Колишній віце-президент країни, Кулов був засуджений за фальсифікацію документів і сидів у в”язниці ось уже п”ять років. Найбільш помітний останнім часом опозиціонер – 54-річна Роза Отунбаєва обіймала посаду міністра закордонних справ Киргизії від 1994 до 1997 року. Але на думку оглядачів, вона мала дуже незначний вплив на перебіг останніх подій в країні. На відміну від 55-річного Курманбека Бакієва. Це та людина в опозиції, яка представляє інтереси приниженого півдня країни. Сам Бакієв походить із південної столиці Киргизії – міста Оша. Друге за розміром місто країни вже впродовж кількох років контролює опозиція. Саме Курманбек Бакієв виконував роль посередника між тіньовими організаторами протестів на півдні, судячи з усього представниками впливових тамтешніх кланів, та рештою опозиції. Ще один з лідерів киргизької опозиції – 49-річний Муратбек Іманалієв. Він вважається ліберально налаштованим політиком серед опозиціонерів. З 2002 року Іманалієв обіймає професорську посаду в одному з американських університетів.
Голова німецької спілки сприяння демократії в Центральній Азії Міхаель Лаубш так характеризує розподіл сил в киргизькій опозиції:
”Багато залежить від того, яку позицію займе в майбутньому уряді Фелікс Кулов. Він – єдиний, в кого є бачення того, як має розвиватися далі політична ситуація в країні. Саме його уявлення схвалюються, до речі, й на Заході. Те, яким він бачить майбутнє Киргизії, включає й ті зауваження, які лунають вже не перший рік з боку ОБСЄ та ЄС. Інші лідери грають радше підпорядковану роль”.
Оцінюючи далі ситуацію в Киргизії після повалення режиму Акаєва, Міхаель Лаубш зауважив:
”Становище в Киргизії залишається і надалі напруженим, особливо з огляду на те, що опозиція, яка перебрала владу, складається з різних сил, які в минулому ніколи не співпрацювали й не розвинули ніякої спільної стратегії. До того ж слід однак зачекати, як поведуть себе на майбутнє ісламістські сили”.
Втім, на думку Міхаеля Лаубша, події в Киргизії не залишаться безслідними для інших країн Центральної Азії. Адже вони показали населенню сусідніх з Киргизією країн, що навіть за умов авторитарного режиму можливо й необхідно проводити мирні демонстрації на вулицях, щоб в такий спосіб реалізувати зміну влади.
Киргизькі події не залишаться непоміченими передусім у Казахстані, де, очевидно, отримає притулок президент Аскар Акаєв, друг Нурсултана Назарбаєва. Не виключено, зазначає Міхаель Лаубш, що й дні казахського лідера на його посаді добігають кінця. Можливо, вже наступного року обом – і Акаєву, і Назарбаєву – доведеться шукати притулку в Росії.