1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Що спільного між Трампом та Обамою

28 листопада 2019 р.

Чинного президента США Дональда Трампа часто називають "популістом". На думку Александера Ґерлаха, обрання Трампа було реакцією американського суспільства на популіста, який перебував у Білому домі до нього.

https://p.dw.com/p/3Tsxt
Барак Обама та Дональд Трамп
Барак Обама (ліворуч) та Дональд Трамп

До президентських виборів у США залишилося менше року, і вже почалися дискусії навколо того, як ця країна виглядатиме, коли популіст Дональд Трамп піде з посади. Це основна проблема в контексті популістів: зазвичай вони не добиваються нічого істотного. Як результат, розчарування щодо політичної системи та демократії після їхнього зникнення, як правило, є ще більшим, ніж раніше.

Александр Ґерлах
Александр ҐерлахФото: Harvard University/D. Elmes

Однак у випадку з теперішньою ситуацією в США цей підхід є неправильним. Дональд Трамп не є популістом, яким його багато хто вважає. Навпаки, популістом, який не продемонстрував результатів, був Барак Обама, а Дональд Трамп є реакцією на нього.

Для багатьох - як-от і для автора цих рядків - може стати шоком новина про те, що є також "добрі" популісти. Вони не намагаються здобути політичний капітал на маргіналізації, а пробуджують дух спільноти. Втім, у них є дещо спільне з "поганими" популістами: вони спрощують реальність до рівня, який унеможливлює будь-яку об'єктивну політику.

Чого ж ми могли досягти, за словами Обами?

Мантрою виборчої кампанії 2008 року в США було "Так, ми можемо" - благочестиве та доброчесне бажання позитивно трансформувати Америку після тяжких років правління Джорджа Буша-молодшого. Але чого саме треба було досягнути, так ніколи й не стало ясно. Країна мала оновитися, але як?

Потім прийшла фінансова криза та можливість побудувати щось нове на руїнах скандалу навколо Lehman Brothers. Але Барак Обама лише скористався інструментарієм досвідченого політика: він врятував банки, але не сотні тисяч власників будинків, які стали безпритульними. Жоден з банкірів, які створили цей хаос, не опинився в тюрмі. Детальніше про це можна дізнатися з книжки та фільму "Гра на пониження" (The Big Short).

Багато американців вважають це дуже несправедливим. Якби вам, як багатьом з них, довелося би разом з родичами переїхати в маленьку підвальну кімнату, щоб не залишитися на вулиці, то ідея держави-нації як родини, котра гарантує справедливість, здалася би вам привабливою. І тому гасло Дональда Трампа "Америка передусім" означає в першу чергу "справедливість для нас американців". Космополітичний порядок денний спрацьовує тільки тоді, коли вдома є справедливість.

Барак Обама, залишаючись вірним старим політичним парадигмам, лише вбив станнього цвяха в домовину паралізованої політики. США колись були країною з найвищим рівнем мобільності. Заради нової роботи люди переїжджали з Аляски до Флориди. Сьогодні з цим покінчено. Криза 2008 року посилила тенденцію, що вже якийсь час тліла в країні, - зростання нерівності. Сьогодні США є найменш мобільною країною у вільному світі. Країна можливостей залишилася в спогадах.

Справедливість для Америки

Для майбутнього демократії в США важливо правильно систематизувати нещодавнє минуле. Дональд Трамп є не інцидентом, що стався внаслідок порушень правил експлуатації, а радше кимось, кого його виборці вважають саме тою особою, котра може повернути країні справедливість. І зараз цифри свідчать про те, що Трамп правий: рівень зайнятості зростає, економіка квітне, а в міжнародних відносинах, особливо з Китаєм, як бачать прихильники президента, він повертає справедливість.

Космополітичним лібералам, зокрема автору цих рядків, доведеться засвоїти цей факт.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Александер Ґерлах старший науковий співробітник Ради Карнегі з етики у міжнародних відносинах та Інституту релігії та міжнародних студій при Кембриджському університеті. Доктор філологічних та теологічних наук у 2014-17 роках був позаштатним науковим співробітником у Гарвардському університеті, а у 2017-18 роках - запрошеним науковцем у Національному університеті Тайваню та у Міському університеті Гонконгу