Дональд Трамп заявив в своєму Twitter про саботування Україною його передвиборної кампанії. Він переконаний: дії офіційного Києва у 2016 році були спрямовані на просування його опонентки Гілларі Клінтон, і цей випадок повинен розслідувати генеральний прокурор. Своїм твітом президент США дав зрозуміти українській стороні, що не має наміру прощати особисті образи. Навіть тоді, коли за ним стоїть ціла держава.
Фатальна помилка Києва
Коротка зустріч Петра Порошенка і Дональда Трампа у Вашингтоні місяць тому, здавалося, зняла напругу, що існувала між новообраним президентом США і офіційним Києвом. Український лідер намагався демонструвати доброзичливість стосовно Трампа. На додаток до цього Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) заявило, що не має претензій до політтехнолога американського президента Пола Манафорта, який раніше працював на Віктора Януковича.
Після цього були заяви Трампа по Донбасу і Криму і вони давали надію: Україна нарешті знайшла надійного партнера, який здатен вплинути на Володимира Путіна. Однак президент США, як виявилося, не забув гру українських політиків на стороні його конкурентки. Згадавши старе, Трамп охарактеризував це ємним словом - "саботаж".
Нинішній господар Білого дому, звичайно ж, перебільшує. В Україні його ніхто не саботував. Для більшості українських політиків Трамп був "небезпечним маргіналом", як висловився один з міністрів. У Києві його просто недооцінили. Над Дональдом Трампом відверто насміхалися, його політтехнолога змусили піти у відставку через імовірну причетність до "амбарної книги" Януковича.
В Україні справді сподівалися побачити у президентському кріслі Гілларі Клінтон. Знав про це і Трамп, який через рік раптом вирішив публічно висловитися з цього приводу.
Не Росією єдиною
Заява Дональда Трампа пролунала на тлі нескінченниз збвинувачень у втручанні Росії у перебіг президентських виборів у США. Господар Білого дому розуміє: якщо прокурорське розслідування доведе, що крісло президента він отримав завдяки Москві, на нього чекає процедура імпічменту. У цьому разі кращий захист для Трампа - напад. У ролі жертви - Україна, яка нібито саботувала його президентську кампанію і підігравала Клінтон. Мовляв, з одного боку долю Сполучених Штатів вирішувала Москва, а з іншого - Київ.
Такий хід думки викликав подив України. Офіційний Київ через своє посольство у США категорично спростував звинувачення Трампа: уряд України не допомагав жодному з кандидатів на американських виборах-2016. Так, було розслідування НАБУ стосовно Манафорта. Так, міністри і депутати відверто знущалися на своїх сторінках в Facebook над кандидатом від Республіканської партії. Так, один український олігарх робив внески до Фонду родини Клінтон. Однак на рівні держави ніхто не ігнорував Трампа.
Правда, ці пояснення навряд чи потрібні президенту США. Він намагається врятувати свою посаду, а для цього може пожертвувати і репутацією України. Хотіли того українці чи ні, але з подачі Трампа вони постали жителями могутньої держави, яка могла вирішити долю США. Що само по собі звучить як анекдот.
Чи є життя за Трампа?
Заява Трампа про спробу саботажу Україною його передвиборної кампанії навряд чи вплине на позицію США щодо українського питання. Трамп може демонстративно не подавати руки Порошенку або Клімкіну, але це не означає, що Вашингтон змінить своє ставлення до Росії щодо теми майбутнього Криму і Донбасу.
Спецпредставник Держдепу США Курт Волкер вже активно включився до процесу вирішення ситуації на Сході України. Напевно, вже найближчим часом нова адміністрація Білого дому запропонує свій план вирішення конфлікту на Донбасі. Або, принаймні, відкоригує вже наявні мінські домовленості.
Історія з Трампом - це хороший урок для всіх українських політиків. Сидячи у Facebook або Twitter, вони повинні розуміти, що будь-які їхні коментарі та репліки сприймаються як позиція держави. Що будь-які запити до спецслужб щодо іноземців можуть бути використані в чужій політичній грі - як це було з Полом Манафортом. Що демонстрація політиками особистих симпатій завжди може нашкодити країні, яку вони представляють.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.