З Іваном Павлом ІІ пішла ціла епоха...
3 квітня 2005 р.
авторитета.
До голосу Івана Павла ІІ – невтомного проповідника та поборника справедливості – дослухалися в усьому світі. Постать Карола Войтили була свого роду противагою процесу глобалізації. Його моральний курс часто викликав суперечки. Його позиція насамперед у питаннях сексуальної моралі, наприклад, щодо абортів чи контрацепції, наштовхувалася на внутрішньоцерковну та міжнародну критику.
“Завдання церкви залишаються незмінними...”
Так звучала одна з дуже властивих Папі Івану Павлу ІІ фраз. Кароль Войтила народився 18 травня 1920 року в невеличкому польському містечку Вадовіце, що неподалік від Кракова. Він пережив два тоталітарні режими – націонал-соціалізм та комунізм. Цей досвід вирішальним чином відобразився на його подільшій теологічній діяльності.
З 1940 до 1944 року він працював у копальні, згодом на хімічному підприємстві, аби тільки уникнути депортації та примусової праці у німецькому Рейху. А підпільно вивчав теологію. У 1946 році він висвятився на священика, а з 1953 року викладав у Кракові як професор теології.
Обранню на Папський престол Іван Павло ІІ, мабуть, може завдячувати відсутності єдності серед італійців, які у 1978 році – так званому “році трьох Пап”, коли протягом восьми тижнів померло два Папи Римських – так і не змогли дійти згоди щодо свого кандидата.
Світова громадськість спершу була здивована обранням Папи зі східного блоку. Утім католики вітали цей вибір. З молодим і спортивним Каролом Войтилою пов”язувалися великі очікування. Динамічний поляк, який до того ж був поліглотом, надихав людей тим, що одразу віднайшов свій власний стиль: подалі від помпезності і ближче до людей. Понад 100 закордонних поїздок були яскравою ознакою цього понтифікату.
Довге правління і невтомність Івана Павла ІІ сприяли тому, що багато його ініціатив набули історичного значення. Саме він уперше як Папа Римський відвідав мечеть та синагогу. Примирення з євреями було однією з його великих справ. Візит Папи до меморіалу ”Яд Вашем” і його похід до єрусалимської “стіни плачу” були видатними жестами примирення. Екуменічний розвиток та діалог з іншими релігіями світу належали до пріоритетів видатного поляка.
У 1986 році Іван Павло ІІ усупереч потужному опору у Ватикані вперше в історії запросив представників усіх світових релігій на мирну зустріч до Ассізі. Це запрошення він повторив ще раз після терактів 11 вересня 2001 року. Перед початком іракської війни ватиканські дипломати щосили намагалася стати їй на заваді. Саме завдяки зусиллям Івана Павла ІІ ісламський світ не сприйняв цю війну як атака християнської цивілізації.
Найбільшим політичним успіхом Папи є його внесок у крах комунізму. Його перша подорож до Польщі у 1979 році мала надзвичайний тріумф. Вона посилила впевненість у собі його земляків. Прихована підтримка Ватиканом польського профспілкового руху “Солідарність” була важливим фактором під час політичних змін у Польщі, що мало вплив і на інші східноєвропейські країни. Мету, яку поставив перед собою Іван Павло ІІ, тобто подолання комунізму, було досягнуто в 1989 році, коли впала Берлінська стіна. У 1996 році, під час своєї третьої поїздки до Німеччини, Папа пройшов крізь Бранденбурзькі ворота:
”Зачинені Бранденбурзькі ворота були символом поділу. Коли їх відкрили, вони перетворилися на символ єдності. Бранденбурзькі ворота стали воротами свободи.”
З такою ж непримиренністю, з якою він у перші роки свого правління виступав проти комунізму, з середини 80-х років він спрямовував свій моральний авторитет також чимдалі дужче проти негативних тенденцій на Заході, а саме: проти ідеології необмеженого лібералізму та модернізації.
Папська критика руйнації моральних цінностей західною цивілізацією містилася в численних ватиканських посланнях. Наприклад, до християнських політиків. Іван Павло П прагнув донести до них свій моральний курс – проти абортів та проти визнання одностатевих шлюбів. Утім, у Європі це переважно наштовхувалося на несприйняття.
Іван Павло П захищав право на життя від його початку до кінця – починаючи від виступів проти контрацепції та абортів, закінчуючи виступами проти евтаназії. З лібералізмом західної сучасності поляк Войтила не міг ужитися. Пристосування до духу часу не було його справою. Він був прогресивним та консервативним одночасно. Зігнутий старістю, але до останнього непохитний. Харизматичний, пророчий та вольовий Кароль Войтила. Понтифікат великого Папи та видатного європейця скінчився...