Землетрус у Південній Азії: Про катастрофи надто швидко забувають
11 жовтня 2005 р.
У Пакистані почалися зливи. Рятівникам не вдається дістатися багатьох населених пунктів, що постраждали від землетрусу. Гелікоптери, які надали Сполучені Штати, не можуть здійнятися у повітря, наземні шляхи відрізані, до того ж виникла небезпека зсувів ґрунту. Влада скорегувала офіційні дані щодо кількості жертв. Тепер це більше 20 тисяч. Тим часом надходять повідомлення, що у тій частині штату Кашмір, що контролює Пакистан розпочалася епідемія малярії та деяких інших інфекційних хвороб. Гуманітарні організації критикують керівництво Пакистану за погану організацію рятівних робіт, спрямованих на подолання наслідків землетрусу. На думку ж керівника інституту сейсмології у Берліні-Потсдамі професора Йогена Зшау, трагедія полягає в тому, що як і раніше, до проблеми зменшення наслідків природних катаклізмів ставляться недбало:
Як і раніше ніхто не дбає про те, щоб катастрофи не набували таких велетенських масштабів. Це, звичайно, розвиток, який спричинений історією. Раніше катастрофи не ставалися так часто і не спричиняли таких збитків, як зараз. Нині кількість природних катаклізмів та їх сила все збільшується. У минулому за допомогою нинішньої стратегії можна було впоратися. Але нині нам природа повідомляє, що таким чином ми далеко не підемо. Тепер потрібно думати про те, щоб зарані передбачати катастрофи. Є дослідження, які доводять: потрібно витратити лише 10 відсотків від тих коштів, які звичайно втрачаються у вигляді збитків, щоб провести необхідні роботи із зменшення ризику. І тоді шкода, що завдають катастрофи зменшиться на 70 відсотків.
На думку професора Зшау, збільшення кількості катастроф спричиняє людська діяльність, хоча й по відношенню до сейсмологічних явищ цей взаємозв’язок має трохи інший вигляд аніж щодо атмосферних.
Нині не стається більше катастроф, принаймні, що стосується геологічної сфери. Я говорю нині про катастрофи, які зароджуються у надрах Землі – про землетруси, виверження вулканів, про зсуви. І ці явища не почастішали. Але ми стали більш вразливими. Тепер все більше людей живе у тих місцях, де жити не можна. Все більше споруд будується у так званих критичних районах. Більше готелів зводять прямо біля моря, не піклуючись про те, що їх можуть поглинути цунамі.
Звичайно, що бідніша країна, то важче їй розробити заходи безпеки задля зменшення ризиків у разі природних катаклізмів. Дослідження твердять, що у дитини шкільного віку в Ісламабаді є у 400 разів більша вірогідність загинути під час землетрусу, ніж в її однолітка у будь-якому великому місті Японії. Говорить Йохен Зшау:
Нажаль, дуже наочно можна продемонструвати взаємозалежність між кількістю жертв, не лише у насідок землетрусів, але від природних катастроф загалом, та внутрішнім валовим продуктом держави. Чітко видно, що в першу чергу потерпають найбідніші.
Але водночас керівник інституту сейсмології у Берліні-Потсдамі вважає, що уряди тих держав, які розташовані у зонах із підвищеним ризиком природних катастроф, мають більш відповідально до цього ставитися і вживати хоча б мінімальні заходи. Так у Пакистані, говорить Йоген Зшау, кількість жертв була би набагато меншою, якби дотримувалися звичайних стандартів при будівництві.
У цьому регіоні вистачило б якби будинки нормально будували. Нормально, я маю на увазі, аби дотримувалися стандартних правил будування, як, наприклад, тут, у Німеччині. Звертати увагу на те, щоб цегла було достатньо скріплена, щоб там був цемент, чи щось схоже на це. Це само собою зрозумілі речі. Але ж у Пакистані дуже часто просто ставлять каміння на каміння. І використовують такий розчин, що не може утримати цеглу. Йдеться навіть не про те, щоб зводити сейсмостійкі споруди, йдеться про те, щоб робити це відповідально.
До того ж говорить Йомен Зшау вже є багато розробок, які дозволяють зводити дешеве житло, яке водночас буде сейсмостійким.
Це можна було б робити, але не всі про це знають. До того ж про катастрофи дуже швидко забувають.
Поки ж, на думку спеціалістів, технічні та наукові можливості, які мають вчені, просто не використовуються.
Тетяна Карпенко