Ерлер: Німеччина мала б запропонувати себе як посередника

Ґернот Ерлер - депутат Бундестагу від Соціал-демократичної партії Німеччини. Він – знаний експерт з відносин з країнами Східної Європи, у першу чергу, Росією та Україною.

DW: Пане Ерлер, Євромайдан став символом прагнення до свободи, незалежності й співпраці у Європі. Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні?

Ґернот Ерлер: Справді, багато що нагадує "Помаранчеву революцію" 2004 року. Але чи приведуть ці події до політичних змін, поки не ясно. Президент Янукович та його Партія регіонів явно тягнуть час, перевіряючи демонстрантів на витривалість. Я шанобливо ставлюсь до всіх, хто вийшов на вулицю у цю погоду. Але бездіяльність уряду і холод рано чи пізно можуть зробити свою справу.

Але повернімось до Німеччини. Якою має бути її подальша політика щодо України?

Насамперед це має бути загальноєвропейська політика. Справа Євросоюзу – реагувати на те, що в останню хвилину в Вільнюсі президент України відмовився від вже готової до підпису угоди про асоціацію України. Тепер треба, перш за все, зайнятись конкретними проблемами України. На мій погляд, мова тут не про орієнтацію на Захід або на Схід, а про економіку.

Україна на межі банкрутства. Можливо, правий Янукович, коли він намагається знайти солідне фінансування? Чому ЄС не обговорює з Києвом шляхи виходу з кризи?

Угода про асоціацію передбачає певні економічні й фінансові переваги. Але чи можна за допомогою ЄС вирішити актуальні фінансові проблеми – це питання. Наскільки я знаю, потрібні 17 мільярдів доларів для обслуговування боргів. Тут доброї волі ЄС недостатньо, треба підключати міжнародні фінансові інститути. Однак це не пов'язано з угодою про асоціацію. Потрібні зусилля усіх сторін, у тому числі, можливо, й Росії, щоб Україна змогла уникнути банкрутства.

Що можуть зробити Євросоюз та Німеччина, щоб позбавити Росію відчуття "ампутації" щодо України?

Я вважаю, треба шукати шляхи виходу з ситуації "або-або". Вона вже і за термінологією нагадує рецидив "холодної війни". Питання про асоціацію з ЄС розглядають як питання геополітичної орієнтації України. Одвічне російське питання - ви з Заходом чи зі Сходом? Чому я вважаю це рецидивом? З'являться, звичайно, технічні проблеми зі вступом України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Але досі ніхто не розглядав можливість співпраці у разі зближення України з ЄС та одночасно вступом у Митний союз. Чому б спільно не пошукати форми співпраці, враховуючи при цьому й російські інтереси? Звичайно, за умови, що Росія залишає за Україною свободу вибору. Росія має визнати, що останнє слово - за обраним керівництвом України.

Польський Сейм вимагає підтримати громадянське суспільство в Україні, наприклад, лібералізувати візовий режим. Чи готова Німеччина пристати на цю вимогу?

Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Але я не думаю, що демонстративні жести беззаперечної солідарності з опозицією зараз доречні. Важливіше вирішувати конкретні проблеми, і тут Німеччина може допомогти, наприклад, у межах Петербурзького діалогу (регулярний російсько-німецький форум - ред.). Звичайно, ми і далі будемо ратувати за відмову від насильства. Президент Янукович вже вибачився за дії міліції. Але і з боку демонстрантів, усупереч волі лідерів опозиції, були силові дії. Я вважаю, ми повинні запропонувати себе як посередника, а вже чи сприймуть цю пропозицію – це інше питання.

В українській опозиції існує думка, що ЄС не повинен обмежуватися закликами. Чому б, наприклад, за допомогою Transparency International не подивитися, де українські можновладці відмивають і ховають свої гроші і не арештувати їхні активи в Європі? Цього вимагає Євромайдан.

Я завжди готовий підтримати боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. Але я не бачу сенсу в цій ситуації робити демонстративні дії проти якихось осіб. Адже це одразу ж буде розцінено як втручання у внутрішні справи України. Адже ці олігархи або члени певних структур не учора почали ці протиправні дії. Повторюся, одним лише тиском чи підтримкою однієї сторони вирішити проблеми у відносинах між Євросоюзом, Україною та Росією неможливо. Адже ми хочемо конкретних результатів. Ми не хочемо, щоб усе, про що ми змогли домовитися з керівництвом України, яке мало цілком конструктивну позицію, було марним. А однобічні демонстративні дії проти певних представників урядових структур нас до цілі не наблизять.