Модель співпраці
31 липня 2012 р.
У класній кімнаті брудно, на стінах пліснява, а опалення вже давно не працює. За описом скидається на Гватемалу чи якісь віддалені бідні райони Румунії. Але ця будівля стоїть у Німеччині, на схід від Берліна. І подібно до цього виглядає чимало німецьких шкіл.
Громади потопають у боргах, подекуди немає грошей, щоб платити зарплатню чиновникам, оснащувати школи чи душові кабіни у спортивних приміщеннях. Боргова криза відчутно вдарила по німецьких місцевих бюджетах.
Яскравий приклад – місто Леверкузен у землі Північний Рейн-Вестфалія. Дірка в його бюджеті становить цього року 44 мільйони. Незважаючи на це, до наступного року мають збудувати два нових дитячих садочки. Це можливо, оскільки місто спершу не має за це платити. Ці дитячі заклади споруджуються в рамках громадсько-приватного партнерства, тобто кооперації приватних фірм і міста. Компанія будує садочки власним коштом, а міська влада упродовж 25 років платить приватним партнерам за користування фіксовану суму.
Хто у виграші?
За допомогою такої суспільно-приватної кооперації приватні компанії беруть на себе завдання, які мало б виконувати місто - наприклад, будівництво чи ремонт басейнів, автобанів чи шкіл. Питання полягає у тому, чи можуть громади та фірми раціонально співпрацювати, адже в них протилежні цілі. Держава опікується насамперед суспільним добробутом, а приватне підприємство працює на одержання прибутку. Непереборна суперечність, кажуть критики. Натомість прибічники такої практики бачать переваги, наприклад, при розподілі замовлень. «Суспільна сторона має співрозмовником лише приватного партнера, котрий бере на себе відповідальність за всі сфери», - каже Патрик Опденхевель з Taskforce –PPP (Public Private Partnership) у земельному міністерстві фінансів Північного Рейну-Вестфалії. Це означає, що місто чи громада не мають потреби працювати з архітекторами чи робітниками, натомість владнанням всіх питань займається приватна фірма. Місто не має турбуватися майже ні про що. Тому процес йде швидше, менш бюрократично, а також гарантовано з високою якістю, зазначає експерт. Приватний партнер обраховує у своїх планах і кошти на охорону та прибирання об'єктів. «Це призводить до менших збоїв у тривалій перспективі», - каже Опденгевель.
Таємні договори
Проблема кооперації такого штибу в контрактах, за якими кожного разу домовляються, вважає представниця профспілки Verdi Ренате Штернац. За її словами, часто такі документи є таємними і укладаються на термін понад 30 років. Промовистий приколад - Берлін. Там сектор водозабезпечення повністю перебуває у приватних руках. Підприємства одержують за це гарантовані договорами відсотки. Результат – ціна на воду зросла на третину. Жителі Берліна успішно оскаржили таємність договорів. У грудні 2011 року федеральне антимонопольне відомство висунуло приватним підприємствам вимогу знизити ціни на воду.
Дякувати за це потрібно Діркові Крамму, котрий зі своїм об'єднанням Gemeingut in BürgerInnenhand подав позов до суду. «Ми переконані, що більшість проектів узагалі не могли б бути доведені до кінця, якби розкрити їхні фінансові плани. Адже тоді б стало зрозуміло, на чому заощаджується, а це робиться коштом громадян», - каже Крамм.
Так само і Федеральна рахункова палата говорить про економічні збитки для держави від окремих громадсько-приватних проектів. Але, як і раніше, ідеться про майже 200 проектів у Німеччині: дуже таємних.
Майже через десять років після запровадження громадсько-приватного партнерства у Німеччині захоплення у багатьох містах і громадах поменшало. Багато проектів виявилися дорожчими, ніж очікувалося. Найбільша проблема в тому, що суспільний партнер погоджується на договори, які йому диктує приватний партнер, зауважує публіцист Вернер Рюгемер, котрий упродовж років аналізує проекти РРР. Ця метода може мати зиск для держави, якщо її представники не укладатимуть договори собі на шкоду, вважає він. Досвід батьківщини РРР - Великобританії, де існує близько 900 таких проектів, не дає підстав сподіватися на краще. Парламентська слідча комісія там дійшла висновку, що через шахрайські оборудки приватних підприємців марнувалися гроші платників податків.