Віскі з Німеччини

Краєвид Шотландії або Ірландії традиційно змальовують так: із туманного суворого ландшафту виринають соковито-зелені круті кручі. Морські хвилі розбиваються об прибережні скелі. На вулиці прохолодно й геть незатишно. Місцина, де чоловіки - все ще чоловіки, роботяги, грубі хлопці, бійці. Й такі чоловіки з обвітреними обличчями сідають потім із склянкою "води життя" бурштинового кольору, наче інакше й бути не може. Вже від одного погляду на це відчуваєш, як у горлі починає пекти...

Це поширені кліше, пов'язані з віскі, які часто-густо есплуатуються в рекламі. Віскі - один із символів Шотландії, Ірландії або США. У цьому переконано чимало людей. Утім, дехто все ж знає, що віскі сьогодні виробляють також і в Німеччині. У це важко повірити, але у ФРН близько 200 віскікурень - і це більше, ніж у Шотландії.

Один з перших німецьких виробників віскі

Однак німці виробляють справді невеликі обсяги віскі - близько 0,4 відсотка того, що виробляється у світі. Один з таких виробників - Міхаель Габбель (Michael Habbel). "Найменша віскікурня в Шотландії виготовляє близько 250 тисяч літрів, - каже він. - Тому ми з 30 тисячами літрів чистого алкоголю, порівняно з ними, малі".

Сам він, каже, вперше зробив віскі на абсолютно стандартному перегонному апараті для виробництва традиційної німецької горілки на основі зернових культур - корну - ще у 1977 році. "Тож мене можна віднести до піонерів виробництва віскі в Німечині", - каже Габбель. Він каже, що зрештою віскі - це, мовляв, той самий корн. "Коли три роки тримаєш звичайний корн в дерев'яній діжці, його зрештою можна продавати як віскі", - додає Габбель.

Тоді Габбель щойно успадкував від тата виробництво корну. Але у ті часи - через державну монополію на виробництво і продаж алкогольних напоїв - він не міг випускати справжнє солодове віскі, а лише корн із зерна із максимальним вмістом солоду 15 відсотків. Сьогодні усе по-іншому. ЄС упорядкував європейський ринок: все, що дозволено випускати в Шотландії, Англії або Ірландії, має бути дозволено й у Німеччині, Італії або Франції.

Що батько посіяв, те діти пожнуть

Виробництво Габбелів уже понад 140 років розташовується у тепер уже історичній будівлі з цегли із білими ланцетними вікнами на околиці Рурської області на заході Німеччини. Біля входу виблискує табличка з іменем Гайнріха Габбеля (Heinrich Habbel), який купив цей невеличкий спиртовий завод у 1878 році. Спочатку тут виробляли лише корн, а сьогодні виготовляють фруктові шнапси, трав'яні лікери та джин. Заходиш через різні дерев'яні двері - й опиняєшся просто посеред процесу виробництва. Світло люстр відбивається у двох старих мідних перегонних апаратах, що їх використовували чотири покоління - і використовують досі. Стіни прикрашені різноманітними нагородами й призами.

Тутешнє віскі вже було неодноразово відзначено на міжнародних виставках. І попри це, його випуск доводиться досі фінансувати за рахунок виробництва інших продуктів. Справа в тому, що у 2013 році Габбелі інвестували у віскікурню 1,3 мільйона євро. А така інвестиція почне окуповуватись лише за багато років. "Це як із лісом, - каже Міхаель Габбель. - Дерево, яке сьогодні вже можна зрубати, висадив ще батько або дід. Схоже це і з віскі". Це завжди історія кількох поколінь, веде далі чоловік. Оськільки його батько віскі не випускав, він не може продавати старе віскі. "А ось моя донька колись зможе заробити на тих діжках, які у нас зараз у процесі виробництва". Для нього ж виробництво віскі сьогодні - "просто задоволення".

"Ручна робота"

Донька Габбеля Міхаела (Michaela Habbel) приєдналася до родинного бізнесу в 2011 році, коли здобула вищу освіту, й нині разом із батьком керує алкогольним виробництвом. За останні роки підприємство настільки розрослося, що вона вже не може зосередити всю увагу лише на самій дистиляції, розповідає Міхаела Габбель. Цим займається хтось із співробітників або її батько, каже жінка. "Мої завдання - розробка продукції в сегменті джинів і лікерів, стратегічне планування та "бочковий менеджмент" для віскі, - пояснює Міхаела. - Це означає, що я вибираю діжки, у яких зберігатиметься той чи інший дистилят. Адже ми використовуємо не лише ячмінний солод, а й жито чи спельту, які вирощують у нашому регіоні", - додає Габбель, яка також є президенткою Німецької спілки виробників віскі.

У Габбелів віскі проходить свій шлях через таку собі лабораторну кухню, забиту пляшками й пузатими банками - до іншого приміщення, зі старими перегонними апаратами. На стінах - шафки, заставлені такими інгредієнтами як імбир, лимон, ревень, шкірки гіркого апельсина або перечна м'ята. Їх використовують для ароматизації трав'яних лікерів або джину. В іншому приміщенні напої розливають у пляшки та наклюють на них етикетки - усе вручну. Далі напій виходить через двір до нової будівлі, спеціально зведеної для віскі.

Діжка визначає якість віскі

Сусло і дистиляти, які з'являються після першого прогону, зберігаються у величезних чотирикутних сталевих контейнерах, посеред зали стоїть величезний мідний апарат, в якому сусло переганяється на алкоголь. Інтенсивний запах б'є у ніс. "Це пахне торф'яним ячменем, - пояснює МіхаелаьГаббель. - Наразі ми обробляємо торфоване зерно - ячмінний солод. Тоді виходить таке по-справжньому димне віскі, із присмаком торфу".

Однак характерний типовий смак віскі виникає пізніше, додає Міхаель. "Найважливіше - це діжка. На третину якість віскі залежить від дистиляції, і ще на дві третини - від бочки. Ми використовуємо, приміром, використані діжки з-під бурбону з американського білого дубу, вишневі діжки з Іспанії, бочки з-під портвейну, а також бочки з-під шардоне або червоного вина, - веде далі Габбель. - Наша приправа - бочки і час, упродовж якого віскі дозріває".

Віскі з копалень

Аби віскі міг визрівати, потрібно, звісно, достатньо місця. Наразі, каже Міхаель Габбель, місця не вистачає. Щороку кількість діжок збільшується принаймні на сотню. Тож уже потрібен новий склад. При цьому діжки з віскі зберігаються не лише на віскікурні Габбелів. "Ми облаштували підземне сховище у Німецькому музеї гірничої справи у Бохумі", - розповідає Міхаель. Там, каже він, на даний момент зберігаються бочки з-під солодкого вина із віскі.

"Раніше ми постачали продукцію для шахт", - говорить Міхаель Габбель. Гірники отримували частину заробітку товарами. Оскільки під землею не можна було курити, шахтарям давали з собою жувальний тютюн і горілку. "Ми хотіли просто хотіли продемонструвати на ринку нашу шану гірникам, адже ми вдячні гірничовидобувній галузі. Це наші корені", - пояснює Габбель. Тому дев'ятирічне односолодове віскі, яке зберігається у колишній шахті, так і називається: Hillock Single Malt Bergbau-Edition (Bergbau в перекладі з німецької означає "гірничовидобувна галузь". Продається воно, за словами Габбелів, дуже добре. Чимало поціновувачів і в інших віскі серії Hillock.

"Бізнес іде дуже добре, - задоволено веде далі Міхаель Габбель. - Єдина проблема - для продажу в нас не так і багато продукції. Віскі, яке ми нині випускаємо у більших обсягах, виробляється з 2014 року, і воно має ще певний час витриматись". Тож партію в тисячі пляшок Габбелі зможуть продати не раніше, ніж через три-п'ять років. "На даний момент наші партії мають 800-1500 пляшок, і їх швидко розкуповують", - підсумовує Міхаель Габбель.