Війна за мізки

Як розподіляють гроші у бюджеті ЄС, чому з нього виділяють дуже мало коштів на науку? Швейцарська Neue Zürcher Zeitung пише про фінансову ситуацію в Німеччині, яка є найбільшим платником в європейський бюджет:

2006 року знову бюджет Німеччини не відповідатиме критеріям, як основного закону та і пакту про стабільність. Завдяки запланованому підвищенню податку на додану вартість принаймні до 2007 Берлін залишатиметься в межах тривідсоткового дефіциту бюджету, що передбачено Маастрихтською угодою. Втім, гора боргів і надалі зростатиме. Вирішальне значення для держбюджету матиме те, чи вдасться вжити запланованих на наступний рік заходів заощадження у соціальній сфері, насамперед системі охорони здоров’я та наданні допомоги безробітним, - зазначає Neue Zürcher Zeitung

Про бюджет ЄС пише і французька Le Monde. У статті „ЄС програє війну за мізки”, зокрема, йдеться:

25 членів Європейського союзу не наважилися виділити більше грошей на науку. Чи витратять розумно принаймні ту невелику суму, що її було виділено? Ні, тому що її поділять по-братськи, щоб усім зробити щось приємне. Чи може Європа конкурувати у таких галузях, як біотехнології та комп’ютерні технології? Немає грошей. І дослідні інститути шукають притулку в Сполучених Штатах. Електроніку виробляють у Японії, США та Китаї. Біотехнології – в Індії та Сполучених Штатах. І де ж Європа? Залишається осторонь. Лише один приклад: Університет імені Гумбольда в Берліні був на початку 20 століття одним з провідних університетів світу, список нобелівських лауреатів якого починався іменами Макса Планка та Альберта Ейнштейна. Втім сьогодні, Європа програє війну за кращі мізки. Можна лише сподіватися, що у 2006 році ситуація поліпшиться, - зауважує Le Monde.

Про країну, де на розвиток науки витрачають чималі гроші пише британське видання The Economist. У статті, присвяченій технічному прогресу в Японії автор намагається дати відповідь на запитання: навіщо Японії потрібні роботи:

Роботи, розумієте, це чудові створіння, скаже вам більшість японців. Вони можуть швидше адаптуватися і вони дешевше та швидше зроблять будь-яку роботу, ніж якийсь робітник. Вони подбають про хворих, викинуть сміття, охоронятимуть будинки та офіси, вказуватимуть дорогу на вулиці. Це – чудова новина для японців, де кількість населення почала 2005 року знижуватися. Коли замало молодих людей, які здатні підтримувати людей похилого віку, хтось або щось має заповнити цю нішу. Особливо зважаючи на те, що більшість молодих японців потрібні в науці, бізнесі та інших творчих та інтелектуальних професіях.

Втім, зазначає The Economist, це лише один з приводів. Є й інші причини, чому японці надають перевагу роботам, а не людям:

Незважаючи на те, що японцям легко з роботами, з іншими людьми їм не так комфортно. Особливо це стосується іноземців. Іммігрантів не можна запрограмувати, як роботів. Ти ніколи не знаєш, яких несподіванок від них чекати, вони можуть поставити незручне запитання, або ж використати неправильний зворот у розмові. Але навіть якщо забути про іноземців, бути японцем та завжди слідкувати за тим, що ти говориш та робиш у присутності інших – нелегке завдання.

Пише The Economist і продовжує:

Інтерактивні роботи стають все більше популярними, але не лише в Японії. В інших заможних країнах також. По мірі того, як багато часу з роботами проводитимуть діти та люди похилого віку, у них з’являться і певні емоції до цих людиноподібних машин. Це – людська природа. Зустрівши робота QRIO компанії Sony, ваш кореспондент тричі вживав щодо нього займенник „він”, замість того, щоб намагатися пам’ятати, що це – усього лише механізм із батарейками всередині.

Далі видання намагається зробити певні застереження і робить такий висновок:

Японію відрізняє від інших країн те, що японці зовсім не побоюються того, який вплив матимуть полчища роботів на місцевих жителів. Здається, ніхто не готовий відповідати на незручні запитання про те, що з цього може вийти. У результаті цього технічного експерименту з’являться тисячі ізольованих людей, які довірятимуть лише своїм механічним домашнім тваринам чи електронним друзям.

Огляд преси підготувала Тетяна Карпенко