Бенедикт XVI у Стамбулі: історична зустріч з Константинопольським Патріархом

Для християнської церкви територія сучасної Туреччини має неперевершене історичне значення. Адже саме на цій землі було закладено підвалини християнської релігії. Константинополь, як раніше називався Стамбул, відіграє при цьому особливу роль. Адже ще на початках християнства константинопольського єпископа було піднято до сану Патріарха. За ієрархією тодішніх Патріархів він був другим за значенням після Римського єпископа.

Не одне століття тривала боротьба між константинопольським та римським церковними лідерами. Суперечки на релігійному, але й на політичному підґрунті призвели зрештою 1054 року до розколу між західною та східною церквою, який супроводжувався взаємною анафемою, тобто прокляттям і відлученням від церкви. З того часу існують окремо західна Римо-католицька і східна православна церква. Анафему, до речі, зняли Папа Римський і Константинопольський патріарх тільки минулого століття, нагадує відомий німецький історик і теолог Рудольф Ґруліх:

„Останніми десятиліттями у Риму не було проблем з константинопольським патріархатом. Власне, після того, як у середині шістдесятих років ХХ-го століття було знято взаємну анафему, це мало би означати, що християнська церква возз’єдналася. Однак цього ніхто досі не відчуває” .

Зустріч Бенедикта XVI з Варфоломієм поки небагато що змінила у цих відчуттях. Обидва церковні лідери наголосили, що й надалі мають намір „йти шляхом до примирення обох церков”. Втім, і нині, за оцінкою теологів, це – непросте завдання. Православна церква складається з п’ятнадцяти патріархатів чи самостійних церков. У релігійних питаннях вони загалом єдині. Дуже складними є питання підпорядкування й ставлення до Риму. Тому, якщо з обох боків є бажання до возз’єднання, то не обійтися без зустрічних поступок, каже Рудольф Ґруліх:

„Мені здається, що саме така людина, як Бенедикт XVI, який є консервативним теологом, може щось вимагати й від своєї церкви, якщо йдеться про те, щоб справді продемонструвати православній церкві готовність до примирення”.

Ще на початку свого понтифікату Бенедикт XVI сигналізував, що в питаннях екуменізму першочерговим для нього є саме єдність із православною церквою. Крім того, однією з центральних тем Папи Римського нині є ідентичність Європи. Після того, як у 2007 році до Європейського союзу доєднаються Болгарія та Румунія, ЄС поповниться майже сорока мільйонами православних, які мають досить критичний погляд на західний лібералізм. Для багатьох у переважно католицькій Західній Європі це – ще одна причина, щоби досягти інтенсивнішого діалогу з православною церквою. Однак, як це може виглядати на конкретно. Рудольф Ґруліх ділиться своїм оптимістичним поглядом:

„Можна дозволити собі трохи мрій. На відміну від реформаторської церкви, у православних усе ще є посвячення в єпископи й у священики, а також низка інших релігійних традицій, які тотожні католицьким. Тому, власне, таких великих проблем для екуменізму, як у протестантів і католиків, у православних і католиків немає”.

Тобто, у змісті самої релігії між католицькою і православною церквою існує більше взаємних, ніж відмінних рис. Але, веде далі німецький історик, нелегко возз’єднатися тому, що упродовж майже тисячоліття існувало під взаємним прокляття. Хоча, якщо дивитися на речі простіше, то достатньо було б одного простого акту, щоб подолати розкол на західну та східну християнські церкви, каже Рудольф Ґруліх:

„Якби обидва глави церков разом відправили службу Божу, то схизму, тобто розкол церкви, цим можна було б зняти. Але ні Папа Римський, ні Константинопольський патріарх не можуть собі цього дозволити, бо в обох церквах є дуже гучні голоси проти цього. До того ж не слід забувати, що Варфоломій є свого роду почесним Патріархом православних. У нього самого в Туреччині – всього три тисячі вірних. Цьому ж протистоїть дуже сильна течія проти екуменізму, яка, приміром, особливо сильною є православній церкві Греції”.

У католицькій церкві на разі теж є чимало єпископів і кардиналів, які виступають проти зміни традицій і наголошують саме на розбіжностях з православними. Крім того, поки неподоланною проблемою є визначення ролі Папи Римського в разі возз’єднання церков. До її вирішення пролягає дуже довгий шлях, історичний крок на якому зробив своїм візитом до Туреччини Бенедикт XVI.