Баррозу як президент Єврокомісії – вимушене рішення

У зв”язку із завершенням тривалої суперечки навколо питання про нового главу Єврокомісії та висуненням кандидатом на цю посаду прем”єр-міністра Португалії Жозе Мануеля Дурау Баррозу газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ пише:

Ось так треба отримувати престижні посади. Для цього необхідно, по-перше, бути прем”єр-міністром, по-друге - консервативним політиком, по-третє - не пересваритися з іншими колегами в ЄС. Баррозу ніколи не бачили серед тих, хто в перших лавах боровся за об”єднання Європи. Крім того, він не має потужної владної бази в рамках Європейського союзу. До речі, саме цей факт дуже влаштовує Раду ЄС. Отже, передусім завдяки відсутності в Баррозу чіткої європолітичної позиції всі й погодилися з його кандидатурою. У Брюсселі він повинен отримати шанс продемонструвати, що він здатний зробити. Однак передусім треба переглянути метод пошуку кандидата на посаду президента Єврокомісії. Якщо кожного разу в кінці випливатиме тільки найменший спільний знаменник, тоді Європа ніколи не матиме поступу, - вважає газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ.

Подібної думки дотримується і газета ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ:

Португальському прем”єрові доведеться жити з тим, що він є тільки вибором третього ґатунку під час пошуку кандидата на посаду президента комісії ЄС. Нове керівництво ЄС розпочинає свою роботу за дуже невигідних передумов: спочатку - суперечка навколо спільної європейської конституції, потім - досить сумна процедура пошуку кандидата на посаду президента Єврокомісії. Через суперечку навколо розподілу посад у цьому загальноєвропейському органі позиція Баррозу послаблена ще перед його офіційним обранням. При цьому Європейський союз після свого розширення потребує потужного керівництва, яке справді здатне домагатися ухвалення рішень. Але чим слабкішим буде президент, тим складніше буде досягти єдності серед 25 комісарів, - побоюється газета ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ.

Газета МЕРКІШЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ переконана:

Баррозу - поважна людина, але висунення його кандидатом на посаду голови Комісії ЄС є не більше, ніж вимушене рішення. На його особі зупинилися тільки через те, що кандидати з чіткішою європолітичною позицією та міжнародним авторитетом або самі не хотіли йти в керівництво ЄС, або проти них щось мали представники того чи іншого уряду. Висунення кандидатури Баррозу ще раз показує, хто замовляє музику в європейській політиці: а саме – національні центри, а не Брюссель. Ще зарано говорити про спільний європейський уряд. Європа має 25 різних кабінетів міністрів з різними інтересами, - наголошує газета МЕРКІШЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ.

Газета ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ звертається до відвідування американським президентом європейських країн:

Куди б не приїхав Джордж Буш, мало хто з людей зустрічає його різнокольоровими прапорцями та радісними посмішками. Навіть у традиційно проамериканськи налаштованій Ірландії найпотужнішого політика світу довелося захищати від тисяч демонстрантів. Жоден президент США не був для жителів дружніх країн такою ”персоною нон ґрата”, якою є Буш, - наголошує газета ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ.

Газета ГАНДЕЛЬСБЛАТ зауважує:

Для чого потрібні вороги, якщо є незграбні друзі? Таке запитання могло б пролунати від кожного глави урядів країн ЄС під час візиту американського президента до Ірландії і до Туреччини. Тільки-но вдалося залагодити трансатлантичну та внутрішньоєвропейську суперечку навколо іракського питання, як Буш знову все зіпсував, вимагаючи під час свого перебування в Анкарі чіткої дати прийняття Туреччини до Європейського союзу. Хоча Буш і не перший американський президент, який підтримує вступ Туреччини до ЄС, однак він своїми заявами зробив ведмежу послугу саме тим урядам, які домагаються початку відповідних переговорів з Анкарою вже наприкінці цього року, - підбиває підсумок газета ГАНДЕЛЬСБЛАТ.

І ще один коментар на цю тему. Газета ДАРМШТЕДТЕР ЕХО пише:

Ще кілька років тому кожний турецький уряд радів допомозі з боку Вашингтона. Тим часом Туреччина зрозуміла, що американський союзник їм мало чим може допомогти в справі відстоювання її інтересів у Європі. Таке прозріння пов”язане із зміною пріоритетів у турецькій зовнішній політиці. Про що б не йшлося - про Ірак чи ізраїльсько-палестинський конфлікт, - у важливих питаннях міжнародної політики позиція Туреччини є ближчою до ”старої Європи”, ніж до Америки, - коментує газета ДАРМШТЕДТЕР ЕХО.