Ґергард Шредер. Канцлерські спогади

Багато хто, побачивши книжку, мимоволі запитував: Чи не зарано екс-канцлер видав свої мемуари? Адже минув заледве рік з того часу, як Ґергард Шредер позбувся свого владного крісла після позачергових виборів до Бундестагу. Окрім того, багато політичних опонентів вважають, що Шредер взагалі не має ні найменшого права займатися моралізаторством. Особливо після того, як він так швидко після втрати владного крісла здобув доволі високооплачувану посаду в газовому концерні, де першу скрипку грає російський „Газпром”. Так міністр внутрішніх справ, член Християнсько-демократичного союзу Вольфґанґ Шойбле стверджує:

Він, звичайно, мав би знати, що такі його дії, як кажуть у нас на батьківщині, віддають поганим присмаком. Тож він зробив би послугу своїй країні і уряду, якби цього не вчинив.

Ще жорсткіше критикує Шредера міністр економіки Німеччини Міхаель Ґлос, котрий теж є членом ХДС:

Цей чоловік тепер хоче зайнятися продажем своїх мемуарів. То невже ж прибутків, які він отримує від діяльності в „Газпромі” йому замало для життя?

Сам екс-канцлер рішуче відкидає цю критику. Про свої перші дні після відставки та про рішення працювати в концерні він розповідає так:

Перші три-чотири місяці були найтяжчими. А допомогло мені те, за що мене найбільше критикували, що я так швидко знайшов собі заняття. Але тоді мені аж ніяк не йшлося про гроші.

Критика, яка стосується моральних засад, пов’язаних з вчинками Шредера, його прорахунків і невдач, є явищем закономірним. Нас же більше цікавить змістовне наповнення нової книжки. Адже з неї можна багато дізнатися про механізми ухвалення рішень щодо найважливіших моментів у політичній історії Німеччини за останні роки. Наприклад, про відрядження солдатів Бундесверу до Косово на виконання миротворчої місії під командування НАТО. Шредер розповідає:

Які будуть наслідки цього рішення? Було зрозуміло одне – наслідки будуть колосальними. Адже це дасть можливість Північноатлантичному альянсу і Німеччині в цьому Альянсі зайняти своє місце.

Ще одним цікавим і відвертим моментом у книзі є опис відносин між Ґергардом Шредером і його Соціал-демократичною партією. І хоча він був її головою, в стосунки в них складалися зовсім не просто. Член президії партії Андреа Налес згадує:

Це був постійний двобій. СДПН і Ґергард Шредер постійно перебували в боротьбі.

Сам Шредер пригадуючи ці постійні сутички зі своїми партійними товаришами, стверджує:

Про це було багато написано, що, нібито, партія мене не любить. Але я скажу вам таке: що стосується любові в істинному розумінні цього слова, то мені вистачає моєї жінки – Доріс.

Водночас про своє приватне життя Ґергард Шредер у цій книжці майже не згадує. Увагу він зосереджує на державних справах, своєму урядуванні, яке спершу вивело його на вершину електоральної популярності, а потім з гуркотом звідти скинуло. Під тиском критики Шредер був змушений ухвалити рішення про позачергові парламентські вибори восени 2005 року. Тодішній міністр закордонних справ Йошка Фішер згадує, як відговорював Шредера від цього кроку:

Я йому тоді сказав: відступи назад, на лінію оборони, дозволь нам зіграти гру в захисті з довгими передачами через усе поле. Ти ще маєш владу, ти можеш виснажити своїх опонентів. Але пан Шредер не є гравцем оборони.

Шредер тоді намагається організувати свій останні наступ. І йому це вдається. Принаймні вибори проходять значно краще для соціал-демократів, аніж це прогнозували раніше. Ґергард Шредер тоді навіть зухвало насміхався зі своєї опонентки, лідери християнських демократів Анґели Меркель:

Ви серйозно думаєте, що моя партія вступить у переговори з пані Меркель, після того, як вона заявила, що бажає бути канцлером. Вона ніколи не очолить коаліції, де будуть присутні соціал-демократи. І це – однозначно. Тож не будуйте щодо цього жодних планів.

Тим не менше Анґела Меркель таки посіла незабаром канцлерське крісло. А сам Шредер, забувши старі образи, привітав свою наступницю розкішним букетом квітів. Тож можна сказати, що закінчив свою канцлерську кар’єру він так само елегантно, як і розпочав.

Любомир Петренко