1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Юрій Андрухович: Конем і мечем

Юрій Андрухович20 серпня 2015 р.

"Кожен жест із претензією на символічність чи принаймні на театральність у цій "гібридній війні" набуває вирішального значення", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/1GIHb
Юрій Андрухович
Юрій АндруховичФото: Tetiana Davydenkon

З далекого Сходу України не так давно писали, що бойовики нелеґальних збройних формувань (серед яких, однак, безсоромно багато вояків леґальної російської армії) ведуть мінометний обстріл українських військових з відомого узвишшя над річкою Сіверський Донець у Станиці Луганській. Узвишшя відоме перш усього тим, що на ньому 2003 року було споруджено монумент Князеві Ігорю та його дружинникам. Тепер можна сказати, що бойовики сховалися за Ігоревим військом. Воно, це військо-монумент, зроблене з окутого міддю бетону, тож до пори до часу може слугувати доволі надійним заборолом. Надто ж у часи, коли українська сторона, виконуючи знані домовленості, змушена була відвести від лінії боєзіткнення всю артилерію. Бойовики ж лупасять по ній з мінометів калібром 120 мм, від чого у Станиці Луганській завжди гаряче.

Пишучи ці рядки, я трохи почуваюся воєнним оглядачем. Я не маю на це права, бо жодної хвилини не провів у зоні бойових дій. Мій невеличкий військовий досвід залишився далеко в минулому - у першій половині 1980-тих років. У ті часи, виходячи зі своїх переконань, я всіма силами намагався бути поганим солдатом. І це мені вдавалося.

ОБСЄ виявила російських десантників на Донбасі

Жахливий символізм

Нині ж я не можу не думати про важке озброєння і про калібр мінометів. Ні, не тільки про це. Іноді - про мальовничу річку Сіверський Донець, в якій я з насолодою пірнав і плавав одного з теплих вереснів ще кілька років тому. То було, щоправда, не на Донбасі - на Харківщині. Тепер ця річка місцями стала лінією фронту.

Монументальна присутність Князя Ігоря та його дружинників у просторі теперішньої "гібридної війни", у безпосередній близькості від цієї лінії фронту, виявляється жахливо символічною. Якщо західній публіці згаданий князь та його воєнні пригоди мають бути відомі швидше не з історичних, а з музичних джерел, тобто донині популярної опери російського класика Бородіна з усіма її половецькими танцями та ще парою evergreen’ів, то для мешканців колишнього СРСР Князь Ігор - герой передусім літературний. За радянських часів ми вивчали "Слово" у шкільних програмах з літератури як "спільну пам’ятку російського, українського та білоруського народів".

Похід Ігоря на половців - це велика авантюра, щось наче Drang nach Osten Київської Русі, її агресивне колективне підсвідоме, що шукає виходу своїм завойовницьким амбіціям. При цьому йдеться не так про Lebensraum, як про "красних жен половецьких". Зрештою, й така мотивація не є чимось незвичним: класичні війни велися перш усього задля заволодіння чужими територіями та жінками.

Абсурдна метафора з нальотом архаїки

Похід Ігоря, як відомо, завершився катастрофою - об’єднані сили половців розбили його над річкою Каялою.

Щодо реального місця битви існує деяка непевність. Річки Каяли ви не знайдете на жодній мапі. З Ігоревих часів її назва мусила змінитися, що породило кілька суперечливих версій. Згідно з найпоширенішою, Каяла мусила бути притокою Сіверського Дінця. Монумент князеві та його воїнам опинився там, де він є, з міркувань, що саме з цього узвишшя біля нинішньої Станиці Луганської Князь Ігор начебто заатакував ворожі лави. Монументальний герой мчить на коні, тримаючи над собою оголений меч. Пам’ятник було споруджено з ініціативи реґіональної номенклатури, ідейної та фінансової натхненниці теперішніх "сепаратистів", - і звідси вся його естетична незугарність.

Я намагаюсь уявляти собі, як дивляться на Князя Ігоря бійці з протилежних боків Сіверського Дінця. Для українських військових князь - безперечний герой національної давнини. Обстрілювати його кінну статую з великокаліберної зброї вони швидше за все не стануть навіть за критичної необхідності. Кожен жест із претензією на символічність чи принаймні на театральність у цій "гібридній війні" набуває вирішального значення. Не забуваймо і про завжди готове до подібних ексцесів російське телебачення з його "інформаційними приводами". Знищений українськими вояками Князь Ігор став би неоціненним подарунком для російської пропаґанди. Я навіть бачу ці заголовки - щось на зразок "УКРАЇНСЬКІ ФАШИСТИ ОБСТРІЛЯЛИ СПІЛЬНЕ МИНУЛЕ НАШИХ БРАТНІХ НАРОДІВ".

З другого боку, себто з боку так званих "сепаратистів", усе складніше. Зокрема в їхніх лавах багато найманців з Північного Кавказу або генетично споріднених із тими ж давніми половцями бурятів. Для таких Князь Ігор радше негерой, себто чужий герой. Для бурятів, калмиків чи інших азійських народів він не просто чужий - він історичний ворог. Він та його військо вбивали їхніх далеких пращурів. Але тепер це перш усього окутий міддю бетон, з-за якого можна безпечно обстрілювати протилежний берег річки з усіма його "украми".

Таким чином увесь епізод складається в дещо абсурдну метафору з відчутним нальотом архаїки. Недаремно творцями війни на Донбасі стали передусім закохані в історичні міфи кремлівські геополітики й автори романів фентезі. Це їхніми стараннями ХХІ сторіччя було витіснено і випалено вогнем з донбаських теренів. Часопростір заповнився якимось жахливим новим середньовіччям - зойками, плачами, молитвами і відірваними кінцівками.

Донбас: мирні жителі на перехресті вогнів

Пропустити розділ Більше за темою