Це моє життя: у Берліні видають автобіографії звичайних людей.

�афії звичайних людей.

Кредо Катрін Роншток – кожному з нас є, про що розповісти. Тож вона допомагає звичайнісіньким громадянам написати свою власну історію та видати її друком. Цю чудову бізнес-ідею в листопаді минулого року навіть удостоїв спеціальної відзнаки президент Німеччини.

„Завдяки усім цим розповідям, пізніше – перечитуванню редагуванню, а потім ще й доповненням, я, напевне заощадила собі лікування в психотерапевта”.

Еріка Бікель тримає у руці свої мемуари, блакитний переплетений томик з фотографіями та репродукціями пожовклих документів. Іноді, каже по-святковому вбрана 84-річна жінка, вона розповідала про минуле своїй онуці. А та завжди зауважувала: „Ти маєш про це обов’язково написати. Щоб інші також дізналися!”

„А потім зовсім випадково я натрапила на цей „Салон біографічних розповідей Роншток”. Стало цікаво, що й до чого, я туди зазирнула. Там тоді було дуже багато людей, звичайно, літніх, вони вже розповіли про своє життя. І тоді я подумала, що й сама могла б це зробити. А пані Роншток мене підтримала. Власне, з цього усе й почалося”.

Потім була довга зустріч, під час якої Еріка Бікель розповідала, а Катрін Роншток її уважно слухала. І весь цей час працював магнітофон, записував спогади: про навчання у винному домі Кемпінскі на вишуканій берлінській Фрідріхштрасе та про нацистських босів, які ніколи не платили цьому єврейському торговцю; про перше кохання – юнака, який загинув у 1940 році під Ослом, і про передчуття, які тоді мала Еріка, про Спілку німецьких дівчат та про її чоловіка-напівєврея, який був старшим на 34 роки, і з яким вони після війни будували нове життя в Берлінському Грюневальді. Життєвий шлях, сповнений історій, які Катрін Роншток дбайливо впорядкувала та поєднала між собою:

„Манера розповідати певним чином характеризує людину. А завдання автобіографа полягає у тому, щоб зберегти ці характерні особливості, перенести їх на папір у такий спосіб, щоб легко було читати”.

Професію „автобіограф” вигадала та втілила у життя саме Катрін Роншток. Вона каже, що автобіограф має бути передусім терплячим слухачем, він повинен вміти писати та впорядковувати тексти, знаходити історичні деталі та підтверджувати їх документами й фотографіями:

„Ми, так би мовити, заповнюємо пробіли. Великої родини вже не існує, тож немає більше й вечірніх посиденьок та оповідей. Цю функцію переймає книга. Усі історії – у ній. І онуки чи діти зможуть прочитати ці історії, коли вони на це матимуть час”.

Катрін Роншток – літературознавець, раніше заробляла собі на хліб, пишучи книжки та статті у газети. У середині 90-х одна дівчина з автозаправки поцікавилася в неї, чи можна було б написати біографію її батька до 65-ти річного ювілею. Він, мовляв мав дуже насичене подіями життя. Катрін Роншток тоді відмовилася, однак в голові почала визрівати одна ідея. 1998-го вона разом з колегою відкрила „Майстерню мемуарів”. Після перших успішно виданих автобіографій, Катрін Роншток заявила про себе пресі, тож потекли рікою нові завдання, і невдовзі вже виникла потреба розширювати штат співробітників.

Тим часом вийшли друком приблизно 170 біографічних книжок, всі вони – єдині в своєму роді. І купували їх саме ті люди, чия історія в них переповідалась. Звісно, що все виливається в копієчку: за умови виходу 50-ти екземплярів книжка обходиться у майже 50 євро. Це дорогувато навіть для німців, які звикли до дуже дорогих книг.

Проте на оригінальний подарунок люди не шкодують грошей. Хтось, каже Катрін Роншток, дарує своїм дітям чи онукам новеньке авто, а хтось – надруковану історію родини. Авто через кілька років продадуть, книжка ж залишиться. А разом з нею – і спогади.