Спадщина Чавеса
6 березня 2013 р.
У віці 58 років помер президент Венесуели Уго Чавес. Про його смерть повідомив пізно ввечері у вівторок, 5 березня, віце-президент країни Ніколас Мадуро, який став виконувачем обов'язків глави держави. У Венесуелі оголошено семиденну жалобу.
"Тут все ще сіркою пахне!" - проголосив Уго Чавес з трибуни Генеральної асамблеї ООН у вересні 2006 року. "Вчора тут говорив диявол. Він говорив так, ніби йому належить весь світ!" - венесуельський лідер тоді мав на увазі колишнього президента США Джорджа Буша-молодшого. Чавес любив "рубати з плеча" і говорити барвисто. Свій полемічний запал він спрямовував в першу чергу на США і "північноамериканський імперіалізм", кидаючи виклик "неокапіталізму".
За це його любили мільйони виборців і шанувальників лівих ідей в Латинській Америці. Хтось на нього мало не молився, інші поклонялися, як зірці телеекранів. Чавес вміло використовував це у політичних цілях, в тому числі у власному телевізійному шоу під назвою "Алло, президент". Але звести все до тверезого розрахунку було б несправедливим. Уго Чавес був своєрідним місіонером. Його походження надавало переконливості войовничій риториці.
Людина з народу
Іншими словами, Чавес не був типовим латиноамериканським каудильйо. Він не захоплював владу на чолі озброєних повстанців, які з часів воєн за незалежність 200 років тому часто владарювали в багатьох країнах континенту. Але в чомусь він продовжив традиції цих харизматичних вождів. І ніде каудильйо не трималися при владі так довго, як на рівнинах у пониззі річки Оріноко. Саме там 28 липня 1954 року і з'явився на світ Уго Чавес. Шість місяців посухи на рік, шість місяців дощів і повеней. Загрубілі від цієї дикої романтики пастухи гаучо визначили ментальність і фольклор венесуельців.
Чавес народився в родині вчителів. Йому було трохи більше 30 років, коли він разом з іншими офіцерами заснував "Революційний рух 200 імені Болівара". Симона Болівара шанують як визволителя Латинської Америки від іспанських колонізаторів, а Чавес вважав себе його послідовником.
1992 року це угруповання спробувало влаштувати у Венесуелі державний заколот проти тодішнього президента Карлоса Переса, який, на думку заколотників, провадив антинародну політику. Але заколот провалився, і Чавес потрапив до в'язниці. Два роки опісля його помилували. Довго не чекаючи, він створив ліву партію під назвою "Рух п'ятої республіки". У ті ж роки починається його міцна дружба з кубинським лідером Фіделем Кастро.
Президент принижених і ображених
Президентські перегони 1998 року Уго Чавес почав в ролі аутсайдера. Але майстерно зміг перекласти мовою народу соціалістичні гасла, зачепивши нерв суспільства, і всім на подив виграв демократичні вибори з великим відривом. Відтак його ще тричі переобирали головою держави.
Ледве отримавши в руки владу, Чавес одразу взявся за справу: націоналізував найважливіші галузі економіки, передусім нафтогазовий комплекс. Гроші пішли на соціальні програми - на медичне обслуговування та освіту для бідноти. 2001 року з'явилась програма, спрямована на освоєння занедбаних земель. Близько п'яти мільйонів гектарів націоналізували і передали безземельним селянам і скотарям.
Уго Чавес відмовився від неолібералізму, який формально панував з початку 1980-х років у Латинській Америці, і зробив розворот на 180 градусів. Приклад Венесуели взяли на озброєння й інші лівоорієнтовані президенти в сусідніх країнах. Але суто економічним аспектом Чавес не обмежився. Він запропонував нову спільну ідентичність, зумів емоційно захопити і згуртувати навколо себе багатьох жителів різних держав Латинської Америки в протистоянні "гегемону з Північноамериканського континенту" і наполегливо взявся організовувати зовнішньополітичні союзи на противагу США.
Найкращий друг Лукашенка і Ахмадінежада
При цьому Уго Чавес не гребував продавати нафту ідеологічному супротивнику за долари. Однак його антиамериканізм часом набував ознак маніакальності. Це виливалося в блазнівські витівки: так, взимку 2006-2007 років він роздавав солярку для опалення бідним американцям.
А коли його заклятий ворог, Джордж Буш-молодший сповістив про "осі зла", Чавес поспішив оголосити про створення разом з білоруським та іранським президентами Олександром Лукашенком і Махмудом Ахмадінежадом "осі добра". Це було б смішно, якби не гнівні тиради Чавеса, який охрестив Ізраїль американським "знаряддям вбивства". Після цього і дружба з антисемітом Ахмадінежадом постає в іншому світлі. Можна згадати і те, що Чавеса ще під час першої президентської кампанії підтримав аргентинець Норберто Сересоле, який заперечував Голокост. Єврейська ж громада Венесуели критикувала антисемітські заклики у провладних ЗМІ країни.
Залежна від нафти еконоімка
У внутрішній політиці Уго Чавес залишив також суперечливу спадщину. За 14 років його правління багатьом у Венесуелі вдалося вибратися з безпросвітних злиднів. Але близько половини жителів країни досі залишаються за межею бідності. Незважаючи на земельну реформу, Венесуела імпортує близько 70 відсотків продовольства. Економіка, як і раніше, залежить від експорту нафти і ціни на неї на світових ринках. Чавесу так і не вдалося перемогти організовану злочинність і корупцію. Понад те, з 1999 року кількість вбивств в країні зросла втричі.
Уго Чавес заклав основи так званого "соціалізму XXI століття" і знайшов у Латинській Америці чимало гарячих послідовників. Навряд чи найближчим часом з'явиться настільки ж харизматичний лідер. Вже тому для багатьох у Венесуелі він залишиться своєрідною іконою. Незважаючи ні на що.