«Російська дискотека»

У німецькій столиці живе людина, яка уособлює для німців всю «інтелектуальну» російськомовну діаспору в Німеччині. Звати цю людину Володимир Камінер, він родом з Москви і за професією – німецький письменник. У Росії не широко відомий, у Німеччині – доволі популярний. Пише про речі, знайомі будь-якому мігрантові: про ментальні особливості «аборигенів» та спроби іноземців інтегруватися в чуже середовище.

До Німеччини Камінер приїхав юнаком у розпал перебудови і, залишившись «російським», здобув величезну популярність серед німців своїми іронічними книжками та «російськими дискотеками» - «Russendisco» - клубними вечірками, де під запальний слов’янський поп танцюють як мігранти, так і корінні німці. Спершу в Берліні, а потім, коли бренд зміцнів, і по всій Німеччині.

Володимир Камінер опублікував уже понад десяток книг, випустив компіляції своїх хітів для дискотек і часто з’являється в німецькому медійному просторі як учасник літературних та мультикультурних ток-шоу.

З паперу на екран

Ще 2000 року продюсер Кристоф Гангайзер купив права на екранізацію найвідомішої збірки Камінера «Russendisco». («Російська дискотека»), в якій той описує свої перші враження про Німеччину та німців у далекому 1990 році, коли він, єврей з Радянського Союзу, приїхав у тільки-но звільнений від муру Берлін. Кумедні історії з життя іммігранта, записані у формі розгорнутих анекдотів, читаються на одному диханні, але не одразу уявляються на кіноекрані. Принаймні продюсеру знадобилося десять років, аби з культового бестселера зробити повнометражний фільм. І от нарешті «Російська дискотека» потрапила до кінозалу.

Щоправда, радіти особливо нема з чого. Зняти кінофільм за мотивами байок Камінера виявилося непростим завданням. Наче і книжка через сюжет проглядається, й актори стараються, й інтер'єри нормальні, а не вистачає головного – вміло переданого в книзі «російського духу». Замість іронічної хроніки мультикультурного досвіду глядачеві пропонують банальний мелодраматичний сюжет.

У корсеті мелодрами

Варто представити головних героїв. Їх троє: Володимир, Мишко й Олексій. Нерозлучні товариші з Москви влітку 1990 року з’являються в Німеччині, скориставшись лазівкою, що відкрилася в розпал перебудови: радянських євреїв приймали у східній частині Берліна як компенсацію за неучасть НДР у повоєнних виплатах жертвам Голокосту.

У багажі трьох московських «мушкетерів» - улюблені хіти на аудіокасетах, кілька пожмаканих рублів, а в мріях – плани на нове життя. Мишко мріє про славу музиканта, Андрій відкриває бізнес, Володимир ще не визначився, але з ентузіазмом допомагає друзям.

Хлопців селять у гуртожитку для біженців поруч з в'єтнамцями, які торгують цигарками. Удень «мушкетери» продають бляшанки з пивом, увечері – витрачають зароблене в барах. У вирі берлінської тусовки Володимир знаходить дівчину своєї мрії. Танцівниця Ольга з Сахаліна відповідає йому взаємністю. Але тут у Мишка закінчується віза, а Володимир підказує йому одружитися з подругою Ольги, німкенею Ганною, яка в Мишка по-справжньому закохана. Поки Мишко залицяється до Ганни, Андрій, якого Німеччина не вилікувала від меланхолії, розмірковує про повернення до Москви. А тоді Ольга розкриває план фіктивного шлюбу. Щастю Володимира покладено край.

Сумнівні «росіяни»

Але – не кінець фільму. Витративши половину екранного часу на період залицянь, сценарист Олівер Циґенбальґ, який дебютував у цьому фільмі і як режисер, так само, не економлячи часу, виклав хроніку примирення закоханих, забувши, ймовірно, що глядач чекає від нього не мелодрами, а авантюрних пригод героїв у чужому для них культурному середовищі. Однак зіткнення з німецькою реальністю не вражають різноманітністю та оригінальністю. «Прибульці з Росії» говорять бездоганною німецькою і так само схожі на «росіян», як голлівудський Шерлок Холмс на легендарного детектива у виконанні Василя Ліванова.

Найменше вдалося перевтілитися в «росіянина» Маттіасу Швайґгеферу в ролі життєрадісного Володимира. Харизматичний німецький актор дуже схожий на своїх попередніх персонажів. Тільки незначна частина з розповідей Камінера потрапила до сценарію, затягнутого в любовний корсет. Легендарна «російська дискотека» коротко з’являється лише у фіналі, одразу ховаючись за титрами.

Чи не єдиний смішний епізод – розмова Володимира по телефону з «російським радіолікарем». З чарівним акцентом ефірний терапевт радить голосом справжнього Камінера: «Нещасне кохання? Пийте горілку з медом та перцем. Дівчина з Сахаліна? Подвоїти порцію горілки з медом і перцем!»