Пішохідні зони – феномен німецької повоєнної архітектури

Пішохідні зони можуть добряче втомлювати, навіть попри те, що пішоходам не доводиться зважати на автомобільний рух. Центральні вулиці Кельна, наприклад, завжди переповнені людьми. Зліва й справа суцільні крамниці, вітрини й вивіски різної форми й розміру.

Затишна пішохідна зона мала б бути зовсім іншою, каже архітектор Кріста Райхер: «Добре, якщо пішоходи мають багато простору, коли є вдосталь місця й для різних акцій, наприклад, вуличного свята, якогось невеличкого заходу».

Другий важливий фактор для привабливої пішохідної зони - її оздоблення. Бруківка, колір фасадів, лавки, ящики для сміття, фонтани, дерева. Однак, продовжує Кріста Райхер, важливо, щоб вулиці не були «перевантажені» такими елементами. Місто повинно уникати порожніх крамниць і стежити за тим, щоб фасади гармонійно вписувалися в загальну картину.

Зразковий Маастрихт

Як позитивний приклад міський архітектор наводить Маастрихт. У цьому нідерландському місті вдалося створити ідеальну суміш – трохи транспорту, по-різному оздоблені площі, провулки, трошки реклами. За словами Крісти Райхер, нідерландці взагалі були першими, хто створив пішохідну зону.

Перша ж пішохідна зона в Німеччині виникла в Касселі – ще в 1953-му році. Під час Другої світової війни чимало європейських міст були зруйновані. Міські планувальники мали можливість експериментувати, створювати щось зовсім нове.

І все ж таки справжній бум пішохідних зон охопив Німеччину лише в 70-х роках. Тоді нарешті замислилися про збереження й захист міських центрів. Центральні квартали почали закривати для індивідуального транспорту. Сьогодні фактично нема жодного німецького міста, яке б не мало своєї пішохідної зони.

Візитна картка міста

Сучасні міста перебувають у конкурентній боротьбі за гостей і туристів, тому центральні вулиці знову починають змінювати, розширювати, їх озеленяють. «Міста намагаються знайти своє обличчя, а громадські місця й пішохідні зони – це своєрідні візитні картки міста. Їх можна використовувати, з одного боку, для того, аби спрямувати потік платоспроможних споживачів, а з іншого – для створення простору, де могли б проводити свій час міські жителі», - каже Кріста Райхер.

Інколи це вдається, інколи – ні. Певний час справжню конкуренцією для пішохідних зон у німецьких містах почали утворювати торговельні центри за межами центральних кварталів. Нині, однак, тенденція, коли під одним дахом намагалися створити «купівельний парадиз», знову поступово вщухає.

Розмаїття приваблює

Привертає до себе увагу той факт, що в усіх пішохідних зонах у Німеччині зустрічаєш одній й ті самі магазини, як правило, йдеться про філіали великих торговельних мереж. Як пояснила Кріста Райхер, пояснюється це тим, що в центрі міст, як правило, оренда коштує дорого й не по-кишені меншим фірмам. На думку експерта, протидіяти такій одноманітності могло б місто, аби лише було б бажання. На думку архітектора, від розмаїття пропозиції міський центр лише виграє.

Тим часом пішохідні зони можна зустріти в усьому світі, і їхня концепція час від часу змінюються. Нова тенденція, наприклад, полягає в тому, коли пішоходи й інші учасники дорожнього руху використовують простір на рівноправних умовах…

Автор: Марліс Шаум / Володимир Медяний
Редактор: Роман Гончаренко