Праця повій - на сцені

Існують лише приблизні оцінки уряду про кількість секс-працівниць, тобто повій, у Німеччині. За цими оцінками, їх близько 400 тисяч, добра половина – це мігрантки. Галузь інтимних послуг у Німеччині має річний оборот у 15 мільярдів євро. Звідки беруться ці жінки, що змушує їх до проституції? Що це за люди, які працюють у сфері сексуальних послуг? Театральна трупа "werkgruppe2" у співробітництві з Німецьким театром у нижньосаксонському Геттінгені спробувала знайти відповіді на ці запитання за допомогою своєї вистави.

Інтерв'ю з десятьма повіями

Для цього режисер Юлія Реслер взяла інтерв'ю у жриць кохання з усієї Німеччині. Більше десяти не вийшло, каже вона. "У мене вже було 500 сторінок тексту, розслідувати далі не мало сенсу, хіба що для наступних театральних постановок",- розповідає Реслер. На підставі розмов з жінками народилась п'єса, яка дає глибоке уявлення про проституцію як професію.

Жінок, які розповідають свою історію, звати Барбара, Івонна, Елена чи Катаріна. Усе це персонажі, чиї біографії є сумішшю життєвих історій справжніх повій. Свої розповіді вони ведуть на сцені, у ледь помітному вбранні, на тлі грандіозного сценічного антуражу, що нагадує вітрини "вулиць червоних ліхтарів".

Одну з них звати Свєта. Вона стала повією, щоб її діти не зголодніли. Свєта у цій п'єсі - 29-річна болгарка, якій не вистачає грошей прогодувати донечку та синочка. Одного дня син бере хліб з олією та сіллю і запитує, чи може він з'їсти його сам, чи залишити трохи на завтра. Це стає для Свєти останньою краплею. Вона починає працювати в борделі. Там отримує гроші, щоб купити їжу. І ось Свєта - одна з численних повій у Німеччині, які чекають на клієнтів у будинках розпусти та кемпінгах.

Схоже, для неї не проблема приймати в своєму "lovemobil" постійних клієнтів – цю професію вона вважає такою ж, як усі інші. Але й трагічні долі стають у цей вечір темою розмови.

Десятки клієнтів на день

Серед них і долі жінок, яких поглинула проституція, через яких проходило десятки клієнтів протягом одного дня. Яких через економічну скруту продають наче товар, далеко від їхньої батьківщини. Які радіють, якщо можуть сховатися ввечері під теплою ковдрою, тому що організм втомлений і голова вже більше не витримує близькості - нічиєї. Або таких, які працюють у так званих "флетрейт"-борделях, де за певну ціну пропонується необмежена кількість статевих актів. Ці образи надовго запам'ятаються глядачам Німецького театру в Геттінгені.

Цьому сприяє і чудове музичне оформлення, тому що вистава супроводжується грою тріо Інзи Рудольф - клавесин, віолончель, фортепіано.

Секс-праця у щоденному режимі

П'єса "Червоні ліхтарі" розповідає з лаконічною легкістю різні шляхи до потрапляння у секс-професію. Одну з історій про асистентку стоматолога, яка "давно хотіла поганих хлопців" і не могла збагнути, наскільки швидко робляться гроші сексом. Інша - про Доміну, яка лише згодом розуміє, що доцільно командувати чоловіками. Однак весь час виринає думка, яку суспільну функцію виконує ця галузь – окрім суто справляння потреби.

У постановці режисера Юлії Реслер героїні постійно говорять про "клієнтів", "постійних клієнтів" або про "клієнта", як у нормальній роботі. Суспільство ставиться до цієї професії вельми прохолодно. Доміна Катаріна дивується: "Секс-терапевт займається своїм клієнтом лише у вигляді бесіди. Жоден не ставить це під сумнів. Ми ж робимо це тілесно, чому ж раптом таке абсолютно різне ставлення?"

Секс-супровід у будинках для літніх людей

І туди замовляють повій, розповідає Ґерда, ще один вигаданий персонаж, який базується на історіях справжніх проституток. Вона відверто переповідає, як один з постійних клієнтів побоюється, що не побачить її знову, коли потрапить до будинку для літніх людей. "Я відвідуватиму тебе і там",- посміхається дівчина.

Дослідження "району червоних ліхтарів" справляє дуже автентичне враження. Цього вечора в Німецькому театрі в Геттінгені немає жодних табу. Крім того, глядачів просять телефонувати дамам, що демонструють своє тіло у вітринах на сцені. У такий спосіб виникає прямий контакт, дистанція між сценою та залою майже повністю зникає. Це зроблено свідомо, каже режисер: "Ми б могли взяти інтерв'ю в сутенерів або власників борделів, але обмежились секс-працівницями, щоб могла з'явитися сама така взаємодія, щоб глядач став клієнтом."