Погасла зірка українських музейних ночей

Лише два із понад ста муніципальних музеїв Києва долучилися цьогоріч до міжнародної акції "Ніч музеїв". Хоча починалося втілення цієї ідеї в Україні досить непогано.

Українські музеї активно долучилися до акції 2008 року й тримали марку три роки поспіль. Чому акцію було настільки масово проігноровано цьогоріч – невідомо. Найчастіше причиною називають відсутність додаткового фінансування з місцевих та державного бюджету, а у випадку з муніципальними музеями Києва – ще й повну відсутність охорони.

Сторожі замість охорони

«У нас є один сторож і він мав би якимось чином реагувати на загрози, застосовувати якусь силу. Бо люди ж буквально розуміють «Ніч у музеї», хоча ми це ставимо в лапки. Працюємо до 01.00, як скрізь, але люди і о другій, і о третій ломляться у музей, вибивають двері, стукають. Це небезпечно», - зізнається директор київського літературно-меморіального музею Михайла Булгакова Людмила Губіанурі. Після трьох років участі в акції музей до неї не долучився, і директор не впевнена, чи робитиме це надалі – до фактору небезпеки додається фінансовий: ідея запросити будь-якого музиканта чи актора на вечір впирається у неспроможність забезпечити йому гонорар чи навіть перевезти інструменти чи орендувати костюми.
За словами Губіанурі, влада не пропонує ентузіастам жодної підтримки – ані додаткових премій, ані навіть додаткового дня відпустки або інших заохочень, що також могло б стимулювати музейників вигадувати і реалізовувати нові ідеї.

Бракує і грошей, і ідей

Саме брак нових ідей називає однією з причин «охолодження» українських музейників до щорічної акції заступник гендиректора Національного художнього музею України Марина Скирда. «Для цього треба довго і ретельно працювати й знаходити в собі творчий потенціал, який міг би якось розкритися під час такого заходу. На поверхні лежить ідея організації якогось театрального дійства, але це часом виглядає трохи по-сирітському, музей починає перетворюватися на якийсь сільський клуб», - каже вона.

Тим не менш, її музей був третім у Києві, що цьогоріч усе ж таки провів акцію – концепцією була «тиха дискотека»: відвідувачі одягали навушники, дивилися виставку й танцювали під запропоновані треки. Скирда каже, що вважає за честь триматися у міжнародному музейному русі й надалі, проте визнає, що акція навряд чи була можлива без невичерпного потенціалу трудового колективу та допомоги партнерів чи спонсорів, а також наявного в музеї меценатського фонду.

До цього додається й значний інтерес українців до подібних акцій. За словами Скирди, цьогоріч до музею прийшло більше людей, аніж сподівалися організатори. Її колега Губіанурі впевнена, що зростання інтересу українців до власних музеїв підсилюється тим, що вони почали частіше їздити за кордон і відвідувати тамтешні музеї. Мовляв, цікаво, «а що ж є у мене в місті?».

Світовий та сусідський досвід

Їздити за кордон і обмінюватися досвідом треба і самим музейникам, які сьогодні, за її словами, такої можливості не мають. «Дуже важливо, щоб була можливість проводити музейні семінари, конференції. По-перше, люди обмінюються досвідом, по-друге, вони слухають, що відбувається. Це було б добре - якби музейники спілкувалися, слухали, не кажучи вже про те, щоб виїжджали і дивилися», - каже вона і запевняє, що лише таким чином українські музеї можна привчити дихати зі світом в унісон. До того ж, Україні варто брати приклад не лише з далеких, але й близьких сусідів, каже Губіанурі і згадує білоруський досвід, який вразив її своїм розмахом та високим рівнем розвитку.

Набагато краще йдуть справи й у столиці Росії – цьогоріч у «Ночі музеїв» взяли участь близько 160 установ, а діставатися до різних точок міста москвичам допомагали спеціально організовані автобусні маршрути.

Автор: Данило Білик
Редактор: Леся Юрченко