Парламентський вердикт виборам: правові нюанси

Після того, як Центральна виборча комісія, знехтувавши оцінками українських та міжнародних спостерігачів про численні порушення та фальсифікації, таки проголосила переможцем другого туру Віктора Януковича, прихильники його опонента Віктора Ющенка досить скептично оцінювали шанси на те, що вердикт Верховного суду якимось радикальним чином відрізнятиметься від рішення ЦВК. Утім, після того, як у суботу Верховна Рада України висловила недовіру до Центрвиборчкому, експерти заговорили про те, що у такий спосіб вона дала свого роду «зелене світло” Верховному судові на його остаточний вердикт. Чи проявить судова гілка влади в цьому питанні солідарність із законодавчою? Німецький експерт з питань Східної Європи Ґергард Сімон сподівається, що так:

”Верховний суд у минулому неодноразово демонстрував відносну самостійність, незалежність, зокрема і в питаннях, пов”язаних з виборами. Очевидно, що Верховний суд не настільки залежний від Леоніда Кучми, як Конституційний суд. Тому не варто заздалегідь говорити про те, що Верховний суд не зможе прийняти незалежне рішення. Проте, слід зважити на ще один аспект. У Суду є дві можливості вирішити проблему у правовому полі. Один варіант передбачає визнати, що вибори пройшли з порушеннями, що мали місце масштабні фальсифікації. Інший варіант передбачає протилежне рішення: вибори пройшли без значних порушень, згідно із законодавством. З огляду на події останнього часу, особливо на ухвалу парламенту щодо невизнання результатів виборів, мені важко собі уявити, що Верховний суд винесе протилежне рішення і визнає вибори чистими та законними. Таким чином, від Суду я очікую однозначного висновку, якого всі ми уже дійшли: вибори було сфальсифіковано”.

Нагадаємо, що головним пунктом постанови парламенту про політичну кризу в Україні є визнання результатів повторного голосування 21 листопада такими, що відбулися з масовими порушення законодавства і не відображають волевиявлення громадян. Тому депутати вважають за необхідне переголосувати другий тур після того, як будуть внесені необхідні зміни до закону України про вибори. Однак проблема полягає у тім, що чинний закон «Про вибори президента України» не передбачає можливості визнання виборів недійсними в цілому. Тобто, як вважають деякі експерти, у рішенні Верховної Ради закладено певну правову колізію. Прокоментувати цю ситуацію ми попросили експерта з юридичних питань, голову Центру політико-правових реформ Ігора Коліушка:

«Постанова Верховної Ради має більше політичний характер. Але вона визначає подальші кроки, які сприяли б переведенню цих політичних кроків у правові. Буде підготовлено проект закону про внесення змін до закону «Про вибори президента» або проект закону одноразового застосування про проведення повторного голосування на цих виборах. Цей закон у вівторок буде розглянуто у Верховній Раді, й у разі його ухвалення й підписання президентом ситуацію вдасться повністю перевести в правове поле».

Утім, виникають побоювання, чи не намагатиметься кандидат у президенти, котрий програє на переголосуванні, скористатися цими правовими нюансами, аби опротестувати перемогу свого конкурента, тобто чи не закладено в цю постанову, так би мовити, бомбу сповільненої дії. Ігор Коліушко не вважає такі побоювання обґрунтованими:

«На практиці виникла ситуація, яка не передбачена чинним законом «Про вибори президента». Вона полягає в тому, що внаслідок численних фальсифікацій стало неможливим фактично встановити результати другого туру голосування. З цієї ситуації треба знаходити вихід. Тому не зовсім правильно стверджувати, що це стане зворотнім у часі застосуванням закону. Це буде закон, який врегульовує вихід із тієї ситуації, яка склалася».

Водночас слід зважати на те, що навіть коли справа розвиватиметься позитивно за вказаним сценарієм – тобто будуть призначені повторні вибори – ніхто не може дати гарантії, що й вони не будуть брутально фальсифікуватися. Хоча Ігор Коліушко переконаний, що після того, як буде ухвалено поправки до закону «Про вибори президента України» «фальсифікаторам стане значно складніше виконувати свої брудні справи»:

«Окрім врегулювання проведення самого голосування, цей закон повинен врегулювати також порядок застосування відкріпних талонів. Буде запроваджено жорстікіші форми контролю за ними і таким чином суттєво звузиться можливість для зловживань. По-друге, інакше має бути врегульовано застосування права голосувати вдома. Виносні скриньки члени виборчої комісії будуть приносити лише інвалідам першої та другої категорії, які не можуть самостійно пересуватися. Буде також уточнено судовий контроль за рішеннями виборчих комісій. Адже саме через ці проблеми ми опинилися в ситуації, коли встановити остаточні результати за 21 листопада майже неможливо».

Після рішення Верховної Ради щодо скасування результатів виборів на політичній арені знову набрала ваги роль чинного президента Леоніда Кучми. Від його дій і рішень безпосередньо залежатиме, чи політичну кризу буде подолано швидко й безболісно, чи вона затягнеться – з усіма властивими їй негативними наслідками. Ігор Коліушко пояснює:

«Наразі складно оцінити, яка позиція президента Кучми. Якщо він виявить добру волю і піде на всі ці домовленості, яких досягнуто у Верховній Раді, то все виглядатиме досить добре. Якщо ж президента знову якісь сили накрутять, щоб він не погоджувався робити свої кроки в цьому напрямку, то залишиться єдиний вихід – продовжувати революцію».

На особливій ролі Кучми наголошує й політолог Володимир Полохало, коментуючи його вплив на розв”язання конфлікту навколо сепаратистських ініціатив Донецької та Луганської областей. Політолог розцінює такі небезпечні заяви як ”запасний варіант рятування плану ”Янукович-президент”:

”Кучма, якого сьогодні ще сприймають донецькі фінансово-політичні угруповання, міг би перестати бути маріонеткою в руках цього клану. Він міг би, як гарант Конституції, який поки що виконує ці функції, стати однією з перешкод."

Володимир Полохало вважає, що такий сценарій шантажування з боку низки східних регіонів був погоджений з кремлівською адміністрацією і навіть з Путіним особисто. Це той випадок, вважає також німецький експерт з питань Східної Європи Райнер Лінднер, коли російська зовнішня політика стає політикою внутрішньою:

”Імпульси, які зараз надходять з Києва та інших міст України, де відбуваються протести, не знають державних кордонів. Ми бачимо, скільки представників білоруської опозиції перебуває цими днями в Києві. Ці події безперечно позначаться на їхній країні. Їх відчує і Росія. Ставка для Путіна є дуже високою – політична криза загрожує і його владній позиції. Формування відносин із новою владою в Україні забере багато часу. Путін не може не брати до уваги позиції Заходу, але в той же час він усвідомлює: якщо він втратить Україну – а якщо виграє Ющенко, то він її втратить – то це матиме великі наслідки. Таким чином, помаранчевий колір може набути особливого значення як для Лукашенка, так і для Путіна.”

Райнер Лінднер також зауважує, що Росія просто не матиме грошей на підтримку східних регіонів України. За його словами, життя індустріальних регіонів Росії і так ледь жевріє від субвенцій, що надходять з центру. Тому східним областям України, на думку німецького експерта, не варто розраховувати на значну підтримку Росії. Лінднер, як і Полохало, не погоджується з тезою про те, що саме ці регіони годують всю Україну. На переконання українського політолога, шляхом таких неправильних соціальних акцентів намагаються мобілізувати населення східної України. Володимир Полохало каже, що це – ”типово більшовистська тактика":

”По-перше, цей свіжий міф абсолютно не відповідає дійсності. А по-друге, зовсім ніхто не вказує на те, що зростання ВВП і те, що виробляє промисловість цих регіонів, це були зусилля всієї України, а не лише цього регіону. По-друге, що прибуток, який має металургійна промисловість, вугільна промисловість, отримує саме цей донецький фінансово-політичний клан. І саме цей донецький клан, по суті, економічно окупував декілька регіонів. Він і є основним замовником і виконавцем разом із кремлівською адміністрацією саме цього небезпечного сценарію. Інакше кажучи, ці регіони, керовані насамперед донецькою олігархією, – це найбільша небезпека для України”.

Підсумовуючи, політолог Полохало наголосив, що донецький олігархат намагається захопити владу в Україні і, побачивши, що втрачає бажану й очікувану перемогу, намагається довести справу до кінця, тобто використати цей останній аргумент – сепаратизм і тиск на решту України.