Релігія чи права людини?

Уролог Міхаель Рамірес-Шульшенк регулярно робить обрізання, але принципово лише з медичною метою. Його лікарська практика розташована у центрі Бонна, а не в кварталі, де мешкають переважно мусульмани. Медик рекомендує обрізання не з релігійною метою, а, скажімо, у випадках фімозу у хлопчиків, коли крайня плоть не відкривається. «До року оперувати не треба», - вважає лікар, котрий проводить такі операції лише під повним наркозом і після проведення відповідних бесід з батьками.

Уролог не вважає таке втручання цілком безпечним, адже внаслідок операції можуть виникати ускладнення, які можуть створювати пацієнту проблеми упродовж всього життя.Також можуть виникати післяопераційні кровотечі. Так було, зокрема, з кількамісячним хлопчиком, чия стурбована мати зателефонувала до кабінету Раміреса-Шульшенка. Її дитині напередодні зробили обрізання, а потім почалася сильна кровотеча. Коли лікар порадив жінці звернутися до фахівця, який проводив операцію, вона зізналася, що це неможливо, оскільки її було проведено напередодні в Марокко. Родина полетіла туди на один день, щоб здійснити ритуал і одразу ж повернутися до Німеччини.

Чисто, але не стерильно

Схожий випадок, теж був пов'язаний з сильною кровотечею, про який ішлося у Кельнському земельному суді, і призвів до дискусії про обрізання в Німеччині. Судді визнали обрізання крайньої плоті з релігійних міркувань звичайним тілесним ушкодженням. Відтоді багато лікарів у Німеччині відмовляються проводити обрізання без медичної потреби. Вони не хочуть наражатися на ризик.

«Хоча прибічники і посилаються весь час на стародавню традицію і обрізання є операцією, що проводиться найчастіше у всьому світі, ще ніхто не подав статистику про наслідки цього втручання», - аргументує Рамірес-Шульшенк, котрий привітав рішення суду, яке дало йому правову безпеку. Водночас він побоюється, що у разі заборони обрізання на законодавчому рівні почнеться хвиля туризму з цією метою за кордон. Представники мусульманських громад у Німеччинині вже про це заявили, тоді як єврейські громади взагалі побоюються, що життя за їхніми традиціями в Німеччині стане неможливим.

Міхаель Рамірес-Шульшенк вже сам мав можливість взяти участь у єврейській церемонії обрізання „Brit Mila“. «Без наркозу, просто скальпелем крайню плоть відтягли уперед і відрізали. Після того також нічого не зашивали», - згадує медик.

Крайня плоть складається з двох шарів, які покривають і захищають слизову оболонку голівки члена. Під час обрізання обидва ці шари відділяють один від одного. Аби потім усе естетично виглядало, медики зшивають назад ці два прошарки. Шов пришвидшує період загоєння. Але все одно можуть на все життя залишитися шрами.

При здійсненні юдейського обрізання "Brit Mila" не зашивають. Ще одне, що запам'яталося урологу, це те, що вся процедура відбувалася, хоч і у чистоті, але не в стерильних умовах. Юдеї проводять обрізання через вісім днів після народження хлопчика.

Діти мусульман на час проведення обрізання мають бути старшими. Те, що для гостей є святом, для хлопчиків, які з оголеними геніталіями виставлені на загальний огляд, може бути тортурами. Це соромно, принизливо, брутально, а часто і дуже боляче.

Право на фізичну недоторканність

Для медика Раміреса-Шульшенка , котрий називає себе християнином, право на фізичну недоторканність важливіше, ніж право на релігійну свободу. «Ми довго потерпали від релігійного примусу і довго боролися за звільнення від цього», - зазначає він. Якщо законодавці вирішать, що у певних випадках потрібно підкорятися релігійній традиції, то це, на його думку, буде регресом.

Обрізану крайню плоть не відновиш навіть у тому разі, якщо хлопчик, коли виросте, захоче змінити віру або просто вважатиме це неестетичним. «З точки зору медицини таке втручання – це калічення, оскільки порушується природна анатомія», - зауважує лікар. Зрештою, у крайньої плоті є функція захисту голівки члена. Однак цей поширений серед мусульман і юдеїв ритуал не можна навіть порівняти з каліченням геніталій у дівчаток, що практикують у деяких африканських країнах. «Потрібно чекати, поки дитина сама зможе вирішити, чи вона хоче робити обрізання», - вимагає Рамірес-Шульшенк.

Особистий досвід

Маріо Ліхтенхельдт хотів би сам вирішувати, але його батьки зробили це за нього. З медичних міркувань, як йому потім повідомили. Наркозу він не пам'ятає, але пригадує, як роками однолітки з нього знущалися. «Я уникав роздягатися перед іншими», - розповідає він. Під час уроків плавання хлопець часто брав лікарняний, щоб уникнути сорому і зайвих запитань. Так само і в інтимних стосунках з жінками в нього довго були труднощі.

2004 року він дізнався про смерть чотирирічного хлопчика у Гамбурзі. Він помер після операції з приводу фімозу. Письменник Ліхтенхельдт розшукав матір хлопчика, бажаючи більше дізнатися про це. З'ясувалося, що медичної потреби проводити операцію не було, адже у більшості випадків цієї операції можна уникнути. Цієї весни вийшла друком його книга «Крайня плоть, фімоз і обрізання», своєрідний довідник. За час своїх розслідувань Ліхтенхельдт став справжнім експертом у цій сфері. Сам автор переконаний, що дитина має право вирішувати, а для цього вона повинна бути достатньо зрілою. «Під час обрізання урізається релігійна свобода дитини», - аргументує Ліхтенхельдт.