Наввипередки з часом
15 квітня 2013 р.
1934 року в США розробили перший пульт дистанційного управління для телевізора. Щоправда, тоді до апарату він був під'єднаний кабелем. У середині 1950-х на ринку з'явились перші безкабельні "дистанційки". Практичний і комфортний винахід, за допомогою якого, сидячи на дивані, можна перемикати канали, кількість яких постійно зростає.
Пульт дистанційного управління, виставлений у Берлінському музеї комунікацій, вироблений у 1986 році та належить до телевізора марки Grundig. Це один з 250-ти експонатів, за допомогою яких наочно пояснюється, який великий вплив має на наше життя феномен "прискорення". І жодним чином це не пов'язано з винаходом дистанційного управління, комп'ютером чи смартфоном. Початки такого "прискорення" життя слід шукати ще в 15-16 століттях.
Пошта пішла!
Час відносний і пізнається в русі - цьому висновку світ завдячує Альбертові Ейнштейну. Багато тисяч років люди рухались повільно - на своїх "двох" або на конях, віслюках, верблюдах чи слонах. Усі пересувались з приблизно однаковою швидкістю, а відстані, які долали люди, відповідно невеликими.
Виникнення пошти наприкінці XV століття зламав природний ритм життя. Відтоді в дорогу споряджався не один гонець, а працювала ціла команда поштарів, які на шляху до адресатів могли змінювати один одного, заощаджуючи час на відпочинку. Час доставки листів і товарів помітно скоротився - на радість торговцям. Вони раніше за всіх розпізнали, що час - це гроші, а тому підтримали розвиток поштової мережі.
"Прискорення є результатом оптимізації та раціоналізації", - каже Клаус Беєр. Разом з Катрін Петерсен він є куратором виставки в Берліні. Крок за кроком, поступово експозиція йде крізь століття. Тут можна побачити і записку із занотованими годинами, які провів у дорозі поштар, - такий собі метод контролю початку XVIII століття, - і моделі поштових візків та поїздів, а також плани руху, контрольні годинники, телетайпи та цілком буденні об'єкти - степлери, блокноти та ручки.
Час це гроші
Індустріалізація примусила робочих дотримуватись часу та вимагала надійні засоби його вимірювання. Тож годинник став невід'ємним атрибутом життя. Він посів своє місце на вокзалах, на воротах заводів і фабрик, на робочих столах та в спальнях.
Паралельно з індустріалізацією відбулась і раціоналізація інших сфер життя. В офісах з'явились друкарські машинки та калькулятори. У приватних господарствах запрацювали пилососи, пральні машини та швидковарки. Час дорожчав, його постійно не вистачало. Електрика стала перетворювати ніч на день, а виробники запропонували нові товари, які вже в своїй назві віддзеркалювали прискорення життя: від паперових носовичків "Темпо" до напівготових страв швидкого приготування.
Швидкісні транспортні засоби змінили ставлення людей до часу. Пунктуальність почали особливо цінувати, а запізнення - навіть на лічені хвилини - почали вважати втраченим часом. І якщо ще кілька століть тому метою була сама дорога, то тепер головне - якомога швидше дістатись кінцевого пункту.
Час - і це доносять організатори виставки - більше не подарунок, а економічна величина. І використовувати його треба ефективно. Тож винахідники не втомлюються розробляти ще більш швидкі автомобілі, поїзди, літаки, велосипеди. Новини миттєво поширюються світом, постійно збільшуючись в обсягу. Знання стає компактним, сортується та пропонується споживачу. За допомогою сучасних засобів комунікації, як мобілки та комп'ютери, люди постійно намагаються паралельно виконувати різні завдання.
Швидше, швидше!
Швидкість приваблює і водночас лякає. Сьогодні так само, як і тоді, коли перший локомотив зі швидкістю 40 кілометрів на годину гучно пересувався першими залізничними коліями. І якщо деякі з ейфорією вітають нові рекорди, то інших таке прискорення робить хворими. Світом поширюється "синдром емоційного вигорання".
Майже кожен відчуває, що йому бракує часу. Але наш комерціалізований світ знайшов вирішення і цієї проблеми: у крамницях пропонують заспокійливі чаї, бальзами від стресу та капсули "від нервів". У попиті порадники з менеджменту часу та енергетичні напої. А для отримання заряду бадьорості на кожному кроці відкриті оздоровчі центри.
Виставкою в Музеї комунікації, звичайно, можна швиденько пробігтись, і навіть зафіксувати проведений тут час. Втім, організатори експозиції, можливо, прагнуть, щоб відвідувачі затримались та замислились над власним ставлення до часу, над своїми цінностями і, звичайно, над екологічними наслідками постійного прискорення.