Магдебург: українська культура в трамвайному депо

Старе трамвайне депо, яке зовсім недавно відзначило свою двохсотлІтню річницю, тепер гордо називається «Арт-депо». Тут розміщується не лише відкрита днями виставка картин українських художників. Тепер це культурний центр України у федеральній землі Саксонія-Ангaльт. Організатор і «душа» нового українського місця в Німеччині – німкеня українського походження Галина Брігер. Зустрічаючи біля входу в „Арт-депо” перших відвідувачів, вона світилася від радості:

«Тому сьогодні, відкриваючи культурній центр України, я думаю що це перший центр в Німеччині, який я відкриваю, я дуже рада, що приїхала така велика делегація українців - людей бізнесу, культурі, політики».

Не тільки виставковий зал

Людей справді було дуже багато. Річ у тому, що цього дня в Магдебурзі пройшов день України, і вся українська делегація разом з німецькими партнерами прийшли подивитися картини. Багато гостей встигли побувати тут ще до відкриття. До речі, „Арт-депо” - це не лише виставковий, а й концертний зал. Молода елегантна жінка, яка попросила називати її просто «Христина», розповіла, що напередодні в галереї навіть співали оперні арії:

«Я була кілька тижнів тому в депо і зустріла тут молодих людей. Це були оперні співаки, одна піаністка - було дуже добре. Сьогодні я тут уже вдруге і мені дуже подобається»

Пейзажі, побут, сільські дівчата

Магдебурзьке депо майже не зазнало змін - трохи підфарбували стіни, укріпили стелі, але повністю зберегли давню атмосферу. Яскраві, соковиті фарби картин були особливо добре видні на цьому фоні. Навіть ті відвідувачі, які вже знайомі з українським мистецтвом, були уражені. Говорить корінний магдебуржець Вайгерт:

«Це щось особливе, вже для мене знайоме. У той же час я бачу нові картини. Я часто бував в Україні і тому Україна цікавить мене особливо сильно».

Серед художників зустрічаються імена вже відомі в Європі. Наприклад, Олександр Суслов, що проживає в Німеччині, вже виставляв свої твори. Проте, є і молоді імена, поки відомі більше фахівцям. Вікторія Вайль і Ігор Мазієвський, Володимир Півень з України, або Юрій Платон з Молдавії.

Усі картини написані олією. Серед них дуже багато пейзажів, квіти і натюрморти. Відвідувачі часто затримувалися у картин, які відображали національний колорит українців - сільський побут, вродливих дівчат і міцних хлопців. Доріс Ріхтер каже, що знайома з українським мистецтвом:

«Мистецтво залишається мистецтвом поки про нього говорять. Смаки у всіх різні, але ці картини зачіпають мої людські відчуття, оскільки вони послідовні - тобто не так абстрактні. Вони чуттєві і сентиментальні».

Картини по кілька тисяч євро

Поки одні сентиментальні знавці мистецтва ходили від одного художнього полотна до іншого, інші знайомилися з кулінарією культурного центру. Правда, цього вечора, окрім маленьких бутербродів з українським салом, жодних інших національних страв не було. На апетит гостей це не вплинуло і після „заправки” всі розійшлися по приміщенню депо. Серед українських гостей були й справжні любителі живопису. Говорить підприємець з Ужгорода Юрій Майборода, який займався галерейним бізнесом:

«Особливо мені сподобалася різноманітність стилів, які були представлені, - фарби, підхід до художнього стилю. Різних майстрів відразу видно, тобто людина, яка зайшла в цю галерею, завжди знайде те, що їй подобається. Тому що тут зібрані всі можливі стилі, що існують у світі»

Звичайно, організатори виставки припускали, що деякі вироби будуть куплені. На кожній картині був наклеєний номерок з лотом, по якому в прейскуранті можна було потім знайти і ціну твору. Ціни починалися з декількох тисяч євро. Може тому покупців в це день так і не знайшлося. Але Галина Брігер була зовсім не засмучена:

«Звичайно, буде і культурна програма, буде і театр, буде і музика. Будуть і концерті. Ні-ні - культурній центр буде дуже широкий. Я думаю, що будуть і діти у нас, і дорослі. Я думаю, що мі зробимо дуже хороший культурній центр - це плануємо на наступний рік».