Ґідо Вестервелле - людина, яка любила свободу
Ґідо Вестервелле був одним з найуспішніших ліберальних політиків повоєнної Німеччини й водночас одним з найбільш невдах. Він сприяв злету Вільної демократичної партії (ВДП) до небачених висот, але також на ньому лежить відповідальність за катастрофічну поразку на останніх виборах до Бундестагу. Він відстоював ліберальні ідеї в політиці і керувався ними в особистому житті. Найважливішим для нього було: свобода. Свобода громадянина та свобода суспільства. Він продемонстрував це на власному прикладі - в тому сенсі, що не приховував свій гомосексуалізм. Така публічна відкритість - для політика все ще є мужнім кроком.
Промовець, якого боялися
Але Ґідо Вестервелле також поляризував. У приватному спілкуванні він був розкутим, щедрим, відкритим, завжди готовим допомогти. Водночас Вестервелле вважався холоднокровним неолібералом. Цьому сприяла і його вишукана й гостра риторика. Мало хто вмів говорити краще, влучніше й точніше, ніж це робив він. Тому його також побоювалися, з ним рахувалися, але не любили. Його політичні опоненти закидали йому зарозумілість. Приводом для таких закидів слугували його критичні промови в Бундестазі та під час передвиборних кампаній. При цьому критики Вестервелле часто просто не дотягували до його рівня.
Його зірковий час: вибори до Бундестагу 2009 року. Своїй партії - ВДП - він забезпечив неймовірні 15 відсотків. Ще ніколи раніше, починаючи з 1949 року, вільні демократи не могли похвалитися таким результатом. Якщо до цього на лібералів дивилися тільки як на додаток для забезпечення урядової більшості, то тепер здавалося, що вони перебувають на шляху до більшого. Досягти успіху на виборах Вестервелле вдалося завдяки одній своїй обіцянці, а саме: провести податкову реформу, яка створить справедливу, просту й зрозумілу для громадян систему оподаткування. Під час коаліційних переговорів Вестервелле, однак, відступив від таких своїх намірів. Це та політична помилка, яку не виправити. І зробив він це передусім для того, щоб стати міністром закордонних справ.
Мрія життя - міністр закордонних справ
Мрія його життя: посада міністра закордонних справ Німеччини. Він хотів стати наступником Ганса-Дітріха Ґеншера, який очолював зовнішньополітичне відомство впродовж 18 років, був і досі залишається іконою лібералів. Але отримавши міністерський портфель, Вестервелле діяв невдало. Навіть розумні рішення - на кшталт відмови від участі в бомбардуваннях в Лівії - перетворилися на політичну катастрофу.
Через два роки й після низки поразок лібералів на виборах він пішов у відставку з посади голови партії, але продовжив очолювати зовнішньополітичне відомство. Однак йому так і не вдалося надати якогось свого особливого акценту цій посаді. І от - нищівна поразка на виборах до Бундестагу 2013 року: ВДП уперше не подолала п'ятивідостковий бар'єр і не пройшла до парламенту. На цьому завершилась і політична кар'єра Вестервелле. На нього поклали відповідальність за безпрецедентний провал лібералів. Відтоді він перетворився на політичного пенсіонера. І в цей період його життя в нього діагностували лейкемію. Він боровся з хворобою. Марно.
Вестервелле був політиком з винятковими здібностями. Блискучим промовцем. Людиною, яка відстоювала свободу, і її любила. Нетрадиційним. Мужнім. Людиною, яка шукала публічності, насолоджувалась нею, але водночас сильно переживала через образливу критику в мас-медіа. За його різкими та самовпевненими заявами ховався ранимий характер. Він залишиться політиком, котрий не зупинявся перед складними рішеннями, котрий підштовхував країну до дискусій, котрий продемонстрував лібералам, що в Німеччині і досі небачене може стати реальністю.