Знову європейські платники податків повинні нести відповідальність за два проблемних банки. Збурення є масштабним, адже зрештою, після великої банківської кризи 2009 року була європейська обіцянка, що такого більше ніколи не повториться. Утім, це занадто поверхово, адже ліквідація двох італійських регіональних банків взагалі не є справою для Європейського банківського союзу.
Обидва банки закриті на вимогу Європейського центробанку як наглядового органу. Але відомство ЄС, відповідальне за ліквідацію банків, вирішило, що обидві регіональні банківські установи не є системно релевантними ні для ЄС, ні для Італії. Тому ліквідація за участю спільного європейського фонду ліквідації банків не розглядалася. Це своєю чергою дало італійському міністру фінансів можливість збанкрутілі банки ліквідувати за італійськими правовими нормами щодо неплатоспроможності. Італія для цього бере гроші з податкових надходжень - до 17 мільярдів євро. Тож у підсумку за погані справи банків платитимуть італійські платники податків, а не громадяни інших європейських країн.
Гроші платників податків
Таким чином обіцянку порушено тільки в Італії, а не загалом у ЄС. Італійський уряд аргументує, що не може просто так кинути напризволяще вкладників і тих, хто взяли кредити в обох банках. Це би сильно вдарило по економіці у регіоні Венето і, можливо, загалом дестабілізувало би італійський банківський сектор, спричинивши ймовірну втечу капіталу. Тому 17 мільярдів для регульованого банкрутства, на переконання уряду, - правильне вкладення. Цю аргументацію у підсумку підтримала і Єврокомісія, котра мусила дати дозвіл на допомогу Італії для ліквідації банків.
В оглядачів у Брюсселі, насамперед у критично налаштованих депутатів Європарламенту, гарячкова акція з минулих вихідних залишила поганий присмак. Адже на їхній погляд, це виглядає так, наче італійська держава, банки та відомства ЄС так інтерпретували та вигнули правила Банківського союзу, що у підсумку все одно знову держава мусить взяти на себе великою мірою "токсичні" кредити. Це може прорвати греблю, адже в Італії та інших країнах ЄС є ще деякі банки, що опинилися майже на порозі банкрутств. Вони могли б тепер знову сподіватися, що держава, тобто платники податків, їх у підсумку викуплять, хоча правила ЄС передбачають у таких випадках суттєву фінансову фідповідальність власників банків і вкладників.
Борг Італії зростає
Політично зрозуміло, що Італія намагається вберегти вкладників Banca Popolare di Vicenza та Banca Veneta. Тому що тут ідеться не про хибні спекуляції зажерливих фінансових менеджерів з купою інвестиційних продуктів, а про малі підприємства, які придбали облігації банків, що збанкрутіли. Проблема в тому, що італійська держава залізе в ще більші борги, якщо допомагатиме банкам. Тягар італійського боргу вже нині занадто високий. Італія вже витратила мільярди для інших проблемних банків, таких як Monte die Paschi di Siena. Можна очікувати, що ще більше грошей має бути спрямовано, адже італійський банківський сектор загалом занадто великий, мусить бути консолідований і сидить на горі сумнівних кредитів обсягом у 330 мільярдів євро. В Італії частка сумнівних кредитів становить 18 відсотків, у Німеччині - лише 2,5 відсотка. У середньому в Єврозоні вона становить п'ять відсотків.
В Іспанії уряд обрав інший шлях: там було ліквідовано Banco Popular на початку місяця за допомогою створеного для цього відомства ЄС у Брюсселі. Це був "bail-in", тобто участь власників банку і великих вкладників. Після цього банк одержав доступ до європейських допоміжних фондів і таким чином також до грошей європейських платників податків.
Обіцянки…
Загальна обіцянка, що гроші платників податків ніколи більше не використовуватимуть для порятунку банків у цій загальності взагалі не може бути дотримана. Крім того, жодна суверенна держава не дасть забрати своє право в поодиноких випадках милувати важливі для нього банки чи їхніх вкладників. Також і в Німеччині були і будуть застосовуватися гроші платників податків для порятунку банків. Тут назвати можна HSH Nordbank, котрий серйозно захитався через спекуляції. За оцінками, федеральні землі Гамбург і Шлезвіг-Гольштейн з 2008 року закачали до банку-банкрута 14 мільярдів євро. Тепер мають знайти покупця. У підсумку може і на півночі Німеччини постати дорогий процес ліквідації, який у будь-якому разі зачепить платників податків, адже банк значною мірою вже належить державі.
Банківський союз ЄС не може перешкодити тому, щоб гроші від податкових надходжень використовувалися для порятунку банків. Він створив тільки більше обов'язкових правил, які тепер Італія, Португалія, Греція, Іспанія, Німеччина та багато інших мають випробовувати. Лише після цього буде видно, чи поглиблення Банківського союзу через спільне гарантування внесків у Єврозоні взагалі має сенс і варто того, щоб до цього прагнути.