Зрозуміти німецьку допоможуть пенсіонери
15 листопада 2013 р.
Єва Абдулла щасливо усміхається. Вона нарешті закінчила дисертацію в Технічному університеті Фрайберга. 38-річна сирійка написала наукову роботу німецькою. "Це був справжній ривок", - каже вона й підкреслює, що не впоралася б без своєї наставниці. Наставниця сидить поруч. Це пенсіонерка Ганнелоре Уліґ, яка мешкає в маленькому селі неподалік від Дрездена.
"Два роки тому я передала пані Уліґ перший розділ роботи… Тоді я була вагітна й весь час мала поганий настрій", - пригадує Єва Абдулла. Робота посувалася повільно, жінка була у відчаї й уже не вірила, що коли-небудь закінчить дисертацію - на відміну від Ганнелоре Уліґ. "Вона мені сказала: Єво, ти зробиш це. Тому я врешті-решт довела справу до кінця", - каже щаслива докторантка.
Речення-безкінечники
Дивно, але іноземні студенти постійно пишуть дуже складними реченнями. "Читаєш речення і в кінці вже не знаєш, про що йшлося на початку", - каже Ганнелоре Уліґ. У роботах, які побували в її руках, такого вже не прочитаєш: німецька пенсіонерка як носійка мови "вичищає" дисертації, не шкодуючи на це часу.
Окрім Єви Абдулли, пані Уліґ допомогла студентам із Росії та Китаю. Окрім неї, ще 30 мешканців містечка Фрайберг добровільно беруть участь у проекті "Мова - це міст". Ця ініціатива на підтримку іноземних студентів зародилася у 2010 році в Технічному університеті Фрайберга. Адже багатьом важко писати науковою німецькою мовою контрольні для семінарів, бакалаврські та магістерські роботи. Через це студенти нерідко отримують гірші оцінки, ніж насправді заслуговують.
Приз за чудовий супровід
Проект виявився дуже успішним. У середу, 13 листопада, його керівники отримали "Приз міністерства закордонних справ Німеччини за чудовий супровід іноземних студентів у німецьких вищих школах" та 20 тисяч євро під час засідання Німецької служби академічних обмінів (DAAD) у Бонні.
Для студентів проект "Мова - це міст" - велика допомога. Завдяки цьому роботи стають значно якіснішими, констатує Мануела Юнґганс із Технічного університету Фрайберга. Вона курує участь близько 700 іноземних студентів. Ще дві сотні взяли участь у проекті з 2010 року.
"Мовні опікуни" стають друзями
Проект розвивається і нині складається з чотирьох частин. Зокрема, в його рамках створюються тандеми для вивчення мови. Німці навчають іноземців німецької, а ті, в свою чергу, навчають німців своїх рідних мов. Періодично студенти й самі влаштовують цікаві події - наприклад, вечори казок, на яких читають історії зі своїх країн. Також щодвамісяці відбуваються зустрічі, на яких іноземні студенти розповідають "мовним опікунам" про свої батьківщини, тамтешні системи освіти і про те, які перешкоди їм доводиться долати в Німеччині, розповідає Юнґганс.
Більшість "опікунів" стають при цьому не просто редакторами, а навіть друзями для студентів, каже Кірстен Гутте, одна з організаторів проекту. "На початку ми перш за все зверталися до людей передпенсійного віку й запитували, чи не хотіли б вони попрацювати волонтерами", - пояснює вона. Перша двадцятка охочих набралася швидко. Середній вік добровольців - 55 років.
За віком чимало наставників могли б бути дідусями й бабусями студентів. Але це нікого не бентежить, навіть навпаки. Єва Абдулла цінує свою "мовну опікунку" ще й як порадницю в буденному житті та "позичену бабусю" для її трьох дітей. "Я не можу навідати своїх батьків та родичів від початку кризи в Сирії", - каже жінка. "Пані Уліґ та її чоловік мені як батьки". Вони сидять із дітьми, ходять одне до одного в гості, разом їздять на шашлики, радіє 38-річна докторантка.
Ганнелоре Уліґ, яка сидить поруч, відчутно зворушена цими словами. Якщо в Сирії настане мир і родина Єви туди повернеться, вона сумуватиме за своєю сирійською подругою та неодмінно приїде до неї в гості, каже німецька пенсіонерка.