Ельзаська мова – чутки про смерть виявилися перебільшеними
12 грудня 2009 р.
Страсбург, вечір середи. Відомство з питань ельзаської мови. Спілка Junge fers Elsassische («Молодь за ельзаську») проводить урок. За столом сидить учителька Бенедикте Кек, яка викладає ельзаську вже чотири роки. Жінка тримає в руках лелеку – символ Ельзасу. Для учасників мовного курсу – це сигнал починати говорити цим діалектом.
Сьогодні третина жителів регіону розмовляє говіркою, що має спільне коріння з алеманською та мовою франків. Це переважно літні люди. Молодь приходить на мовні курси з цікавості, як наприклад, страсбурзька студентка Іман: «Я люблю мови. Я вивчаю кожну мову, яку тільки можу. Хоча в повсякденному житті я поки не стикалася з ельзаською, але думаю, що вона дасть мені поштовх у культурному плані».
Складна історія
Проблеми в Іман та інших відвідувачів мовного курсу виникають у першу чергу з граматикою та вимовою, оскільки германський діалект майже не споріднений із французьким. Крім того, у Франції тривалий час було упереджене ставлення до мов меншин, яке досі має наслідки. Франція як унітарна держава довго не довіряла регіонам, побоюючись сепаратизму. Ельзаська мова потерпала особливо, каже керівник мовного відомства Жустін Фогель: «Після війни в школах заборонили говорити ельзаською. Мене самого покарали за те, що я наважився сказати кілька слів ельзаською на шкільному подвір’ї. Мене змусили піднятися на драбину й перед понад ста учнями співати французький національний гімн».Ідеологічні бої минулого залишили досі глибокі сліди. Після Другої світової війни чимало сімей не хотіли, щоб їхні діти розмовляли діалектом, що так схожий на німецьку – «мову окупантів». За деякими оцінками, сьогодні близько 150 тисяч жителів Ельзасу спілкуються виключно діалектом. І все ж таки навіть у таких великих містах, як Страсбург, є небагато крамниць, де й покупці, й продавці спілкуються ельзаською. Невеликий магазин П’єра Шмідта в центрі Страсбурга – одна з таких оаз. Шмідт каже, що тісно пов'язаний зі своєю малою батьківщиною. На емблемі його фірми намальований лелека, на касі наклейка з ластівкою. Це означає – тут розмовляють лише ельзаською.
Перемога в парламенті
Як співголова Регіональної ради в Ельзасі та керівник мовного відомства Фогель теж носить значок ластівки на лацкані свого піджака. До речі, його прізвище в перекладі з німецької означає «птах». Відомство Фогеля намагається підтримати діалект, витрачаючи на це багато зусиль і грошей. Держава виділяє фінансування на 50 мовних курсів ельзаської та інформаційні пакети про ельзаську, які отримують батьки усіх новонароджених, організовує культурні фестивалі.Жустін Фогель: «Якщо хтось розмовляє ельзаською, це дає можливість дізнатися, звідки походить людина. Я думаю, що наше завдання – нагадати людям, що мова належить до їхнього коріння та культури. І що мова – це частина душі».
Окрім культури, є ще й економічні міркування, каже Фогель: «Достатньо розгорнути газету й почитати оголошення про прийом на роботу. Майже 35 відсотків вимагають знання або ельзаської, або німецької».
Пікалка в штанах
Минулого літа прихильники ельзаської відсвяткували невелику перемогу. Французький парламент конституційно закріпив захист мов меншин. Жустін Фогель сподівається на символічне значення цього кроку. Про те, що давня мова ельзаських селян не застаріла в ХХІ столітті, каже вчителька Бенедикта Кек, поглядаючи на свій мобільний телефон:
«Слово для мобільного телефону просто придумали. Хтось вживає французький термін «портабль», інші кажуть «пікалка в штанах». А хтось каже як німці - «хенді». Мені особисто подобається «пікалка в штанах».
Автор: Андреас Нолль / Роман Гончаренко
Редактор: Леся Юрченко