Донька пакистанського народу

Теракт стався в гарнізонному місті Равалпінді. Це неподалік столиці країни Ісламабада. Равалпінді є не просто великим містом, першою столицею цієї держави, а й місцем базування пакистанського генштабу. От і все із історичними екскурсами. Перша жінка-прем’єр в мусульманському світі раптово закінчила тут свій тернистий життєвий шлях.

В середині жовтня 2007 року Беназір Бхутто востаннє повернулась із вигнання в Дубаї на батьківщину. Повернення було видовищним та бездоганно інсценованим, її зустрічали понад сто тисяч фанатів. Коли вона торкнулась ногою пакистанської землі, із очей текли сльози:

„Про цей день я мріяла так багато років і місяців, лише про цю країну, аби бачити її траву та небо. Хотіла б виправдати ваші сподівання.”

Але день її повернення 18 жовтня закінчився кровопролиттям. Дві бомби вибухнули в юрбі, котра вітала Беназір. Вони забрали життя 140 людей. Але і після замаху вона наполягла на продовженні виборчої кампанії:

„Хтось скаже, що це наївно. Але мені здається, що іншого виходу немає. Тому що коли ти ведеш боротьбу за свої переконання, будь готовим сплатити дорогу ціну.”

Для своїх прибічників вона була світочем демократії, опоненти ж називали її уособленням самозакоханості, кумівства та безоглядної жаги до влади. Та в одному оглядачі спільні – випускниця факультетів політології Гарварду та Оксфорду була вмілим політиком.

Політичний нюх передався їй від батька, Зульфікара Алі Брутто. Він керував Пакистаном на початку сімдесятих, але в 77 році був скинутий генералом Зія Уль-Хаком та зрештою в 79 страчений. Доньку неодноразово

кидали за грати і в 84 році вона емігрувала до Великої Британії. Через два роки повернулася додому, у 88 виграла вибори та стала першим керівником уряду в ісламській країні жіночої статі – їй виповнилося в той час лише 35 років. Але перше правління було недовгим: вже 90 року її усунули з посади через звинувачення в корупції. Те саме повторилось три роки по тому: в 93 Бхутто виграла вибори, а в 96 була звільнена за корупцію.

2007 року її знову потягнуло до Пакистану – із метою стати прем’єр-міністром на виборах 8 січня. Щоб повернення стало можливим, вона пішла на домовленість із президентом Пакистану Мушараффом. Із неї зняли обвинувачення, натомість вона продемонструвала готовність задовольнитися постом глави уряду при президенті Мушараффі. Але коли той оголосив надзвичайний стан в країні, в її тоні з’явилися металеві нотки:

„Переговори зірвані. Бо ми вели мову про відновлення демократії. Замість цього, на моє велике здивування, маємо воєнний стан. Довіру втрачено!”

Решта опозиції була розчарована угодою Бхутто з Мушараффом і не підтримувала її кандидатуру на цих виборах. Припинення надзвичайного стану 15 грудня вона назвала великим кроком до демократії.

Менше ніж за два тижні до дня виборів, Бхутто не стало.

Співчуття доносяться із усього світу – як зрозуміти, в цьому хорі хто є щирим? Президент Афганістану Хамід Карзай обурений до нестями. Він був останнім із мусульманським ватажків, хто бачив Бхутто живою:

„Я зустрічався із Беназір Бхутто цього ранку. Я бачив перед собою надзвичайно сміливу жінку із чітким баченням розвитку своєї країни, розвитку Афганістану та регіону в цілому...Її вбили боягузи та покидьки. Хто б вони не були, це - вороги процвітання Пакистану та мусульманського світу.”

Джордж Буш теж засудив „боягузів- екстремістів”:

„Пані Бхутто двічі послужилася своїй нації як прем’єр-міністр і вона знала, що повернення було ризикованим. Однак, вона не дозволила терористам диктувати шлях розвитку країни.”

В інтерв’ю „Німецькій хвилі” відомий німецький сходознавець професор Клемент Шпіс висловив побоювання ймовірністю дестабілізації ситуації в Пакистані:

„Країну штовхають у хаос. Вибори 8 січня були принаймні кроком до демократичної консолідації країни. Через цей та попередні замахи – на Наваза Шарифа та Шерпао – вибори під великим сумнівом.”

Захар Бутирський, Гелле Йепесен