Головне зрозуміти - як: технічні здібності кеа

Мешкають кеа, або, як їх іще називають, нестори високо в горах, на межі снігів. Зазвичай, - невеликими зграями, бо в суворих умовах так легше добувати їжу. На відміну від інших представників ряду папугоподібних, кеа мають надзвичайно рухливий дзьоб. Для них не становить жодних складнощів розгризти найтвердіший горіх, перекусити дріт чи розтрощити пластикове відро, яке випадково забули в вольєрі. „Усі папуги від природи допитливі, але нестори, певне, - чемпіони з цікавості, – розповідає орнітолог Віденського університету Людвіг Губер. – А ще їм немає рівних у кмітливості”:

„Наші досліди зосереджені навколо суспільного інтелекту цих птахів. Хоч як дивно, але своєю поведінкою кеа багато в чому схожі на найвищих приматів. Ті теж об’єднуються в групи не лише для того, щоб разом полювати чи захищатися, а й щоб обмінюватися досвідом, ділитися набутими навичками.”

Наслідки експериментів австрійських науковців виявилися сенсаційними. Із соціології відомо, що першою сходинкою для виникнення того, що ми називаємо культурою, є здатність навчатися одне в одного. Досі вважалося, що серед усіх живих істот ця риса притаманна тільки людям і, певною мірою, людиноподібним мавпам:

„Ми справді встановили, що папуги кеа уважно спостерігають за тим, що роблять інші члени зграї, не із звичайної допитливості, а намагаючися довідатися, як щось функціонує. До того ж, природа наділила цих птахів чудовими робочими інструментами. За допомогою дзьоба та міцних кігтів вони дуже швидко „розбираються” з предметами, які привернули їхню увагу.”

Зокрема, з автами та наметами туристів, що подорожують Новою Зеландією. Пернатим аборигенам завбільшки з курку сили та терпіння позичати не треба. Але особливо жертв нападу - втім, як і науковців – приголомшує їхня кмітливість у поводженні з різними пристроями. Людвіг Губер:

„Другим етапом нашої роботи стало дослідження технічних здібностей кеа. Ми взяли двох папуг і показали їм, як треба відчиняти сталевий ящик, де лежали іграшки та манго. Для цього птахи мали витягнути шплінт, що фіксував гайку, викрутити її та, проштовхнувши всередину ящика стрижень, нарешті підчепити саму кришку. Після кількох вдалих спроб ми переносили експеримент у вольєр. Виявилося, що ненавченим кеа досить було один-два рази побачити, як спритно їхні родичі орудують засувами, й вони теж без проблем починали діставати з ящика ласощі.”

Деяким із папуг, що не бачили „уроку”, теж удавалося відчинити заповітну скриньку, але лише після дуже тривалих спроб. „Найважливіше запитання постало перед нами потім, - веде далі Людвіг Губер. – Кеа просто наслідують поведінку інших, чи опановують певну технічну логіку”:

„Аби перевірити це, треба було змінити умови для контрольної групи в клітці. Наприклад, замість гайки, яка викручувалася в лівий бік, умонтувати праву. Чи встановити іншу послідовність відкривання ящика: в одному випадкові – шплінт, гайка, стрижень, в інших – спочатку стрижень, а решта потім. Наші хитрування не збили кеа з пантелику. Порядок не відігравав майже жодної ролі, бо, придивляючися до „вчителя”, папуги збагнули, як функціонують засуви.”

До цього, звичайно, слід додати, що віденські кеа вже були натреновані численними іншими дослідами. Коли ж науковці здійснили схожий експеримент у горах Нової Зеландії, то птахи здивували їх ще однією своєю якістю – практичністю. 20 диких папуг хоча й зібралися навколо металевого відра з рештками їжі, але процес його відкривання їх начебто зовсім не цікавив. Навчений кеа, якому ніхто не заважав, швидко довів справу до кінця, й всі разом розпочали трапезу.

За матеріалами німецької преси