1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Російські харків'яни про себе, мову і Росію

13 жовтня 2016 р.

Як змінилося життя російських харків'ян після Євромайдану, анексії Росією Криму та війни на Донбасі - репортаж DW.

https://p.dw.com/p/2R7Ei
Харків
ХарківФото: DW/R. Goncharenko

Ми розмовляємо на кухні. На плиті готується вечеря, на холодильнику серед безлічі магнітів один кидається в очі - з видом Москви. Тут, в багатоповерхівці в одному зі спальних районів Харкова, живуть Валентина і Олександр з сином-підлітком. Обом за 50, обидва народилися в Росії - вона в Читі, він - в Курську. Обидва в радянські часи приїхали до Харкова вчитися і залишилися. "Українською я не розмовляю, я її ніколи не вчила, але розумію, - розповідає Валентина. - Писала раніше погано, але зараз краще. Можу і тексти скласти, слава богу, комп'ютер виправляє помилки". Валентина, яка оформляє документи в приватній компанії, стикається з цим щодня.

Ця пара - одна з сотень тисяч харків'ян з російським корінням. Їх життя, як і життя країни, яку вони вважають батьківщиною, розділилася на "до" і "після". "Після 2014-го року ми зрозуміли, що ми - українці, незважаючи на те, що розмовляємо російською мовою, - підкреслює Валентина, додаючи, що раніше таке питання не стояло. - Ми вирішили, що живемо в цій країні, ні з якими іншими прапорами бігати не збираємося ".

"Не хочу, щоб тут була Росія"

Після протестів і зміни влади в Києві ранньою весною 2014-го Харковом прокотилася хвиля проросійських демонстрацій, але вони не призвели до сепаратизму. Друге за величиною місто України не розділило долю Криму чи Донбасу.

Проросійський пікет у центрі Харкова, березень 2014 року
Проросійський пікет у центрі Харкова, березень 2014 рокуФото: DW/R. Goncharenko

"Я не хочу, щоб тут була Росія, я там провела дитинство і юність, - каже Валентина. - Раз тут Україна, раз відокремилася свого часу, нехай так і буде, навіть якщо вона крива й коса".

Події в Криму Валентина називає "війною, нападом Росії на Україну". "Я вважаю, що наш старший брат, як вони себе називають, зробив підлість, і, швидше за все, вона була спланована давно", - говорить жінка.

До розмови підключається Олександр, чоловік Валентини: "До початку війни ми вважали, що поруч з нами Росія - потужна, класна, наші брати. Тепер ми вважаємо росіян обдуреним народом".

З російською мовою - до західної  України

Олександр - кремезний чоловік, схожий на Микиту Хрущова, теж вихідця з сусідньої з Харковом Курської області. "Я - чистий росіянин", - говорить він про себе не без гордощів. Олександр займається приватним бізнесом і часто буває на заході України. Українською він не говорить, але розуміє, і проблем досі не відчував. "Коли я приїжджав до Львова, мене все лякали - не говори російською! - з посмішкою згадує Олександр. - Там мене зустріли львівські "бандерівці" й розмовляли зі мною російською".

Лише один раз у телефонній розмові в Рівному харків'янину натякнули, що там прийнято говорити українською. "Я відповів, що розпалювання міжнаціональної ворожнечі - дуже неприємне явище, - каже Олександр. - Переді мною відразу вибачилися, все закінчилося".

Майже розрив з родичами

У Росії у подружжя багато родичів, але відносини з ними склалися по-різному. Валентина розповідає, що під час нечастих візитів в Читу вона і її рідні не говорять про політику. За її словами, так їм вдалося зберегти хороші відносини. Олександр контакти з близькими майже втратив, в Курську не був два роки, спілкується телефоном. "На жаль, майже всі мої родичі вірять, що у нас тут їдять дітей, що ми голодуємо", - іронізує він. - Мама кожен раз плаче ". Його обурює що, рідня в Росії більше довіряє російському телебаченню, ніж йому.

Оперний театр у Харкові
Оперний театр у ХарковіФото: DW/R. Goncharenko

При цьому ставлення до росіян, як до народу, у пари з Харкова не змінилося. "Росіяни - не вороги", - говорить Олександр. Тим часом суперечки на теми, пов'язані з конфліктом України та Росії, тривають на кухні в Харкові. "У мого чоловіка є товариш, він теж росіянин, але підтримує Росію, - говорить Валентина і сміється. - Ми випиваємо, робимо паузу, сперечаємося, потім миримося і на цій мирній ноті розходимося".

Жодних утисків він, як етнічний росіянин, в Україні не відчуває, каже Олександр. З його слів, поки що гірше до нього почали ставитися тільки місцеві "сепаратисти - тобто проросійськи налаштовані харків'яни".

Коли українські слова дратують

Скільки точно російських українців в півторамільйонному Харкові - таких, як Валентина і Олександр - не знає ніхто. Соціологи не проводять таких досліджень. Але серед російськомовних харків'ян є чимало тих, хто думає інакше. Знайти їх нелегко. Українці з російським корінням, особливо ті, хто в тій чи іншій мірі симпатизує Росії, побоюються спілкуватися з журналістами.

З однією з таких харків'янок, назвемо її Наталя, вдалося домовитися про бесіду. Наталі за 50, у неї є діти й онуки. Вона народилася в Харкові, закінчила виш, працює в приватній фірмі. З Росією її пов'язує мати, яка народилася в Москві, та родичі, котрі живуть у сусідній країні. "Я українську мову знаю, навіть говорити можу, але це - насильство над собою", - говорить Наталя. За її словами, на зорі української незалежності їй подобалася українська мова і "хотілося нею розмовляти", але запозичення з польської, що з'явилися в останні роки, дратують: "Чому жінки стали кобєтами? Мене це дратує".

Будівля харківського університету
Будівля харківського університетуФото: DW/R. Goncharenko

Російська українка Наталя каже, що не відчуває себе "людиною другого сорту". Але вона хотіла б, наприклад, щоб документи, з якими їй доводиться мати справу на роботі, можна було б заповнювати російською мовою: "Я можу українською, але не хочу."

Одяг та політика

Наталя каже, що після Криму не сприймає Росію як агресора, не відчуває теплих почуттів до Володимира Путіна, але заздрить тому, як росіяни ставляться до свого президента. "Я не можу сказати, що я - за Росію, мені хочеться миру і спокою", - говорить жінка.

Ставлення до неї з боку деяких українців змінилося, зазначає співрозмовниця: "Так, мене вважають сепаратисткою, але погроз не надходило". Вона каже, що стала більш обережно висловлюватися. А ще Наталя звернула увагу на те, що навіть одяг не обходиться без політики. "Я нещодавно купила собі босоніжки - біло-синьо-рожеві, три смужки, виходить російський триколор. Мені тут же на них ткнули, - каже, посміхаючись, жінка. - Або у мене є блакитні штани і жовтий піджак - як український прапор. Цю комбінацію я не ношу, а босоніжки - ношу".

Страх із телевізора

Схожі думки й у Тетяни, ще однієї російської харків'янки, яка теж попросила зберегти анонімність. Їй теж за 50, вона теж народилася в Харкові. "Коли я отримувала паспорт, то в графі "національність" записала себе як українку, мотивуючи це тим, що тут народилася, мені тут подобається", - згадує Тетяна. За її словами, в ранньому дитинстві вона розмовляла тільки українською, бо ходила в український дитсадок. "Зараз я себе характеризую як росіянка", - говорить Тетяна, філолог за освітою.

За її словами, причина - події 2013-2014 років - "горезвісний Майдан". Найбільше Тетяну турбує те, що вона називає проявом націоналізму. "Коли діти на перервах в школі стрибали на одній нозі й кричали: "Хто не скаче, той - москаль", - згадує вона показаний по телебаченню сюжет. Тетяна цитує відомі на українському та російському ТБ фрази, які можна було почути від нечисленних, але галасливих радикалів на вулицях. "Мене це образило, - згадує Тетяна. - У нас російськомовне місто, більшості ці гасла не до вподоби".

Тетяна каже, що не відчуває проблем з українською мовою, легко користується нею на роботі. Але їй не подобається, коли зі шкільної програми, за якою навчаються її онуки, вилучають твори російських класиків. Як і Наталя, Тетяна не вважає Росію агресором, каже, що розуміє кримчан. Але приєднувати Харків до Росії не бачить сенсу і емігрувати в Росію не збирається. "Доля емігранта - незавидна", - говорить вона.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій