Банки й алюміній

Влітку американське видання New York Times повідомило, що інвестиційному банку Goldman Sachs - одній з провідних фінансових установ США - належить близько 27 складів, розташованих поблизу Детройта, у яких зберігається понад 1,5 мільйони тон алюмінію. Водночас цього металу бракує компаніям, на чиє замовлення він там зберігається.

Під час слухань на цю тему в Сенаті США влітку представник броварні МіllerCoors Тім Вайнер висловив критику: "Поставка алюмінію з детройських складів кінцевому споживачеві при купівлі металу через Лондонську біржу металів можуть тривати до 18 місяців". Пивоварному ж концерну алюміній потрібен постійно й у великій кількості - для виробництва бляшанок та діжок для напоїв.

Тож закиди MillerCoors, як і концерну Coca Cola, є однозначними: ринок металу контролюється банками, які штучно зменшують пропозицію, щоб утримувати підвищений рівень цін.

“Змова банків відсутня“

У Goldman Sachs, зі свого боку, пояснюють все по-іншому: алюміній, який зберігається на голдменівських складах, переважно належить іншим банкам, хедж-фондам, які управляють активами, та торгівцям сировиною. Goldman Sachs лише надає складські площі в оренду.

"Багато хто не бажає продавати алюміній за низькими цінами і вирішує, що краще сплатити 48 центів за складування тони металу", - пояснює економіст Лукас Бернард з Нью-Йоркського технологічного коледжу. На думку експерта, банки навряд чи перебувають у змові. "Однак очевидно, що свої гроші вони заробляють хоча б на невеликих, але коливаннях цін на ринку металів", - додав Бернард.

За великим рахунком, банкам заборонено здійснювати діяльність, що виходить за межі суто банківської. Однак нормами, введеними в дію у 1999 році, їм дозволяється торгувати фізичними сировинними активами - за умови, що "добро" на це дає ФРС як незалежне федеральне агентство уряду США.

Втім, на думку оглядачів, регулятори ринку не мали жодного уявлення про те, наскільки важко охопити одним поглядом діяльність одного банку, яка вартує близько трьох мільярдів доларів та поширюється на 160 країн. Принаймні так пояснювала у Сенаті ситуацію, що склалась навколо Goldman Sachs, журналістка економічного профілю Джошуа Рознер. За її словами, будь-який недогляд у цій царині мав наслідком втрату мільярда за мільярдом доларів. "До цього часу з сировинними угодами нам щастило. Однак система, яка базується на везінні, не є стабільною", - підсумувала Рознер.

І знову: занадто великі, щоб збанкрутувати

Якщо банкам вдається оперувати на багатьох напрямах - у галузі видобутку вугілля, у нафтопереробці, складуванні металів, діяльності портів чи летовищ, це суттєво збільшує їхню могутність. Кінець кінцем кредитні установи посідають своє тривке місце на ринку і стають "занадто великими, щоб збанкрутувати". Одним словом, на плаву їх тримає їхній же вплив, і якщо виникають проблеми - саме їх рятує держава.

Тож підстави для ухвалення виняткових положень є, заявив днями виконавчий директор Goldman Sachs Ллойд Бланкфейн. За його словами, банк уже понад сто років бере участь у торгівлі сировинними активами і відіграє важливу роль у стримуванні коливання цін на ринку. "Без нас підприємства, що діють на ринку, уже були б з нього витіснені. І для ринків сировини це було б не найкращим", - запевнив Бланкфейн.

І ссправді, ФРС, яка планує з'ясувати усі обставини банківських оборудок з металами, отримала листа з Торговельної палати США. Його підписантами виявились такі колоси як авіавиробник Boeing та поштова служба UPS:

"Управління ризиками потерпатиме, якщо банки зникнуть з ринку торгівлі сировинними активами. Ми будемо вимушені власними силами зберігати метал, що вимагає відповідної інфраструктури. Тож наші можливості зі складування металів або суттєво звузяться, або значно подорожчають", - йдеться у зверненні.

Розслідування та відповідні слухання тривають. Експерт-економіст з Нью-Йорка Лукас Бернард вважає, що самими регуляторними заходами проблему не вирішити. Як тільки з'являються нові нормативи, доволі велика кількість "фахівців" у Нью-Йорку та Лондоні відразу починають шукати у них прогалини.

Бернард переконаний, що у фінансовій сфері проблема полягає у браку відповідальності окремих дійових осіб. "Фінансисти завжди кажуть, що ризики несуть саме вони, - пояснює економіст. - Однак насправді вони ризикують тільки грошима, скажімо пенсійних фондів. Ті, хто справді відповідають за справу, не ризикують жодним чином".