Андрій Халпахчі: Сучасне кіно - вигадування велосипеду
15 лютого 2009 р.
Навіть без відзнак Берлінале – це чудова нагода продемонструвати свої роботи. Як-то кажуть, себе показати та на інших подивитися. Головне тут – не результат, а участь, переконаний директор Української кінофундації Андрій Халпахчі: «Це вже велика перемога, що серед одинадцяти короткометражних стрічок, які змагалися в конкурсі, вперше за 6 років була нарешті стрічка українського режисера. Я подивився не всю короткометражну програму, але з тих стрічок, що бачив, мені здалося, картина Мирослава Слабошпицького – найкраща. Це короткометражний фільм і молодий режисер, і мені здається, що всі ми маємо його підтримати. Бо в нього є майбутнє, і його наступна картина має стати кращою ніж ця».
Рішення журі Берлінале, схоже, ніяк не вплине і на плани автора стрічки. Говорить Мирослав Слабошпицький: «Я далі зніматиму кіно – наскільки зможу, наскільки вистачить моїх сил. Таке, як вважаю за потрібне. До останнього свого подиху».
«В українського кіно велике минуле»
Серед тих, хто вболівав за українського кінорежисера на Берлінале – і колишній посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн. За роки, проведені в Києві, він відкрив для себе світ українського кіно і тепер мріє, аби про це більше довідалися і його співвітчизники: «На мою думку, в українського кіно велике минуле з великими іменами – такими, як Довженко, Параджанов, Іллєнко... Вони, на жаль, у Німеччині майже невідомі. Хотілося б влаштувати тут велику ретроспективу українського кіно, аби показати, що в Україні завжди відбувалося щось особливе».
До речі, нагода ближче познайомитися з українським кіно в німецьких глядачів може з’явитися вже незабаром. Українська кінофундація вже вдруге презентує стрічки вітчизняних кінорежисерів на Європейському кіноринку, що супроводжує Берлінале. І схоже, не без успіху. Розповідає Андрій Халпахчі: «У нас багато різних відвідувачів. Перша категорія – це люди, які зацікавлені купувати українське кіно. Цього року, наприклад, іранське телебачення захотіло купити пакет українських фільмів. Друга категорія відвідувачів – організатори фестивалів. Так, завдяки їм стрічка «Живі» Сергія Буковського буде показана на кінофестивалі у Вісбадені, а фільм Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» – на Московському кінофестивалі. Зацікавився українськими стрічками і фестиваль у Локарно. Приходять також ті, хто просить зробити тиждень українського кіно за кордоном. Або організувати ко-продукцію в Україні, що дуже важливо для нашої економіки. Це шанс вийти на міжнародний ринок».
Дзеркало кінопроцесу
Проте європейські кінематографісти все-таки скаржаться: криза не оминула і їхньої сфери. Причому не лише економічна. Чимало компетентних оглядачів уже встигли покритикувати й мистецький бік цьогорічної фестивальної програми в Берліні. В Андрія Халпахчі – власне бачення: «Фестиваль – це передовсім дзеркало, яке відображає сучасний кінопроцес. Розумієш, що рівень сьогоднішнього кіно, на жаль, це або вигадування велосипеду, або повтор того, що вже було. Коли режисеру чи сценаристу більше немає про що сказати – це пустка. Наприклад, показаний у Берліні оскарівський номінант «Читець», на мою думку, дуже слабка картина. Не задовольнила і стрічка Тома Тиквера, яка піднімає дуже важливу тему, але немає емоцій, немає того, що іде не тільки від голови, але має прийти до нас зсередини, через серце і стати в горлі клубком», - каже Андрій Халпахчі.