1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Чи можливий "церковний компроміс" у Києво-Печерській лаврі?

6 квітня 2023 р.

Останні події навколо УПЦ (МП) викликали великий суспільний резонанс. DW звернулась до голови Держслужби України з етнополітики й свободи совісті Віктора Єленського з проханням роз'яснити, що ж відбувається.

https://p.dw.com/p/4Pk1y
Митрополит УПЦ (МП) Онуфрій
Митрополит УПЦ (МП) ОнуфрійФото: Getty Images/AFP/G. Savilov

DW: Пане Єленський, під час війни Росії проти України у фокусі особливої уваги українських правоохоронних органів та українських державних структур опинилася діяльність Української православної церкви (Московського патріархату). Водночас можна почути закиди, що УПЦ "зазнає утисків" в Україні: її виселяють з приміщень, проти священнослужителів цієї церкви відкривають кримінальні провадження, застосовують санкції. Що насправді відбувається з цією церквою зараз?

Віктор Єленський: Українська модель церковних відносин влаштована так, що у нас немає головної церкви чи ієрархії церков. Усі церкви рівні перед законом і мають однакові привілеї. Але історично склалося так, що численні церкви мали особливі зв'язки з місцевими елітами, центральною владою. Українська православна церква (Московського патріархату) довгий час у багатьох регіонах була у фаворі, й держава ставилася до неї дуже приязно. За цих умов, коли почалася війна в 2014 році багато хто був шокований тим, що УПЦ (МП), яка проголосила, що її вірні є по обидві сторони, великою мірою, однак, стала по іншу, російську, сторону лінії розмежування. Ця церква завжди вимагала миру від київської влади й ніколи не вимагала цього від московської, дозволяла собі привселюдно зневажати українських воїнів і повністю йшла у фарватері політики Московського патріархату.

Держава не застосовувала до цієї церкви якихось каральних заходів, а протягом 2014-2019 років навпаки намагалася розширити обсяги релігійних свобод для всіх, у тому числі й УПЦ (МП): тобто, релігійні організації отримали можливості  засновувати загальноосвітні навчальні заклади, мати капеланів у місцях позбавлення волі, мати пільги на газ та електрику тощо. Але УПЦ (МП) не підтримувала зусилля спрямовані на захист країни, а деякі її ієрархи навіть намагалися зірвати мобілізацію. 

24 лютого 2022 року стало шоком для всіх в Україні. Можна собі уявити, що й для УПЦ…

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну для керівництва УПЦ (Московського патріархату) це справді був шок:  "братній народ", "Свята Русь", "удєл Богородиці", як називав Росію один нині правлячий ієрарх, почала бомбити її вірних, громити її церкви, вбивати її священнослужителів. Але навіть за цих умов ця церква не спромоглася розірвати зв'язок з Москвою, засудити колаборантів, усунути єпископів, які пішли на співпрацю з окупаційною владою, і не спромоглася вийти зі складу Російської православної церкви (РПЦ).

Це викликало обурення українського суспільства. За даними соціологічних опитувань, приблизно три чверті опитаних українців вважають, що УПЦ МП має бути частково або повністю забороненою. За цих умов держава почала розглядати питання про неможливість діяльності на території України будь-яких релігійних структур, які пов'язані з країною-агресором. Було засідання РНБО, де на особливих церковних промоутерів "руського міру" були накладені санкції, також було вирішено з'ясувати, наскільки законно в національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" перебувають релігійні організації, а уряду було доручено розробити законопроєкт, який би унеможливив діяльність церковних структур з центрами, що знаходяться в країні-агресорі, тобто в Росії. Цей законопроєкт був підготовлений урядом і вже пройшов розгляд у комітеті Верховної Ради з питань гуманітарної політики. 

Віктор Єленський
Віктор Єленський, голова Державної служби з етнополітики та свободи совістіФото: State Service for Ethnopolitics and Freedom of Conscience

А що саме передбачає розроблений законопроєкт?

Він передбачає, що в Україні не допускається діяльність релігійних організацій з центрами в країні-агресорі. Для того, щоб зрозуміти, чи є та чи інша релігійна структура пов'язаною з центрами в країні-агресорі призначається релігієзнавча експертиза. Якщо експертиза встановлює факт підпорядкування релігійної організації центрові в країні-агресорі, Держслужба з етнополітики та свободи совісті звертається до цієї організації з приписом про усунення цих зв'язків. Якщо церква усуває ці зв'язки, то всі претензії до цієї церкви відпадають. Якщо ні, то тоді Держслужба звертається з позовом до суду. Це достатньо демократична процедура, де останнє слово належатиме суду. Іншого способу припинити діяльність релігійної організації у нас немає. І взагалі в Україні майже немає прецедентів, коли припиняли діяльність релігійної організації. Тому цей закон, якщо він вступить у силу, його імплементація буде не проста. Основне, що цей документ буде направлений проти структур Московського патріархату, а ні в якому разі не проти вірян. 

Держслужба з питань етнополітики та свободи совісті, я так розумію, вже провела релігієзнавчу експертизу, аби після ухвалення цього закону запустити процедуру щодо УПЦ? Який висновок цієї експертизи?

Державна служба, якою я керую, зобов'язана була забезпечити проведення такої експертизи. Ми це зробили: зібрали експертів, і вони виснували, що УПЦ є частиною РПЦ. Отже, після ухвалення закону її керівний центр отримає припис щодо необхідності розірвати зв'язок з Російською православною церквою. Якщо ні, то Держслужба з питань етнополітики та свободи совісті звертатиметься до суду. 

Чи передбачені в розробленому урядом законопроєкті механізми, аби після набуття чинності він був дієвим, а не так як було з законом 2018 року про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі, який так і не запрацював?

Закон 2018 року про перейменування тоді заблокував сумнонозвісний Окружний адміністративний суд Києва, а потім депутати від "Опозиційного блоку" звернулися до Конституційного суду, який зрештою цьогоріч визнав цей закон таким, що не суперечить Основному закону. Але зараз він застарів, бо вже йдеться не про перейменування цих організацій, а про розрив з Московським патріархатом. Але цей закон чинний, і Держслужба з етнополітики та свободи совісті виконує його - ми не здійснюємо жодних реєстраційних дій стосовно релігійних організацій, які не привели свої назви у відповідність до закону.

Читайте також: УПЦ (МП) - незалежна церква чи колаборанти в рясах?

Національні святині мають належати всім

Увага останніх тижнів в Україні прикута до Києво-Печерської лаври та виселення звідти монахів УПЦ. Це, на вашу думку, незаконне втручання у внутрішню діяльність релігійної організації чи легітимне рішення, засноване на українських законах?

Це абсолютно легітимне рішення. Орендодавець не задоволений тим, як орендар поводився з майном, яке він орендував. Там є серйозні порушення пам'яткоохоронного законодавства. Там побудовано 36 нових об'єктів, з них п'ять - це пам'ятники, 15 фундаментальних будівель і 16 МАФів. Крім того, орендар надавав орендовані ним приміщення в суборенду іншим юрособам. Це також порушення закону. Орендодавець, в особі держави, вирішив повернути це майно у своє користування. Передусім треба зробити там інвентаризацію, що з тим майном, яким користувався монастир УПЦ (МП). Після цього можливо знадобиться усунути порушення, а вже після цього заповідник буде вирішувати, в який спосіб і на яких умовах там буде тривати монаше життя. 

Яка подальша доля Києво-Печерської лаври, адже священнослужителі УПЦ та їхні прихильники заявили, що не підуть звідти? Процес затягується ще й судами. Це може бути на роки?

З боку монастиря УПЦ (МП) не йдеться про залагодження цього питання. Там йде відверта конфронтація і вельми радикальні заяви. Те, що вони відмовляються полишити територію заповідника є свавіллям. Звичайно держава не хоче застосовувати насилля, і не хоче безладу ані з боку монахів, ані з боку громадськості, яка обурена поведінкою священноначаллям цієї церкви та намісника Лаври митрополита Павла. Тому я вважаю, що ця проблема має бути вирішена виключно на основі закону. Суд вже відмовив у задоволенні позову УПЦ (МП) до заповідника щодо визнання недійсним припинення договору. 

 Києво-Печерська лавра. Прихильники УПЦ (МП) протестують проти виселення їхньої церкви з Києво-Печерської лаври
Прихильники УПЦ (МП) протестують проти виселення їхньої церкви з Києво-Печерської лаври Фото: Anna Fil/DW

А скільки взагалі державного майна УПЦ орендує, використовуючи його для своїх богослужінь?

Усі лаври, зокрема Києво-Печерська, Почаївська і Святогірська лавра, всі знаходяться в руках УПЦ (МП) і до недавнього часу були недоступні для віруючих інших церков, для яких це теж є святиня. Ні віруючих з Православної церкви України (ПЦУ), ні греко-католиків туди просто не допускали. При чому у всіх лаврах донедавна висіли оголошення, що там заборонено молитися за "розкольників" та "уніатів". І це один з аргументів, що УПЦ (МП) не може одноосібно розпоряджатися державним майном і мати монополію на лаври, які є національними святинями.

Чи взагалі можливий "церковний компроміс", аби у лаврах відбувалися богослужіння різних церков?

Думаю, такий компроміс можливий. На жаль, свого часу керівництво УПЦ (МП) проголосило, що воно не дозволяє почергових богослужінь у одному храмі з іншими церквами, бо це нібито заборонено канонами. Мої пошуки такого канону і звернення до каноністів не принесли успіху. Очевидно, йдеться лише про підтримання певного градусу ворожнечі до "інших". Натомість для держави і суспільства важливо, щоб не було ворожнечі на релігійному ґрунті. Знов таки, на жаль, керівництво УПЦ (МП) призначило своїм ворогом ПЦУ, тобто церкву своїх співгромадян, а не РПЦ, чиє керівництво бере участь у злочинах проти українців. Якими євангелієвськими настановами вони керуються? Чим взагалі це можна виправдати?

Переходи громад з УПЦ в ПЦУ тривають

Що робити громадам цієї церкви, які не поділяють офіційної позиції УПЦ щодо подій в Україні?

Вони переходять до ПЦУ. Такі переходи постійно відбуваються. З часу отримання Томосу більше тисячі парафій перейшло з УПЦ (МП) в ПЦУ. Не всі статути перереєстровані, бо після повномасштабного вторгнення є проблеми з доступом до реєстрів, але такі переходи є і тривають. Часто громади переходять без священнослужителів, але є громади, де переходять і священнослужителі, бо вони не хочуть себе ототожнювати з Московським патріархатом, політикою Москви, з російськими воєнними злочинцями та не хочуть поділяти позицію свого священноначалля, яке все це спостерігає.

Чи потрібно, на вашу думку, перед тим, як священнослужитель переходить з УПЦ до ПЦУ перевіряти його на предмет залучення до російських спецслужб? Адже є прецеденти, що священнослужителі УПЦ були залучені до роботи на російські спецслужби.

Якщо священник знаходився в УПЦ (МП) і до нього досі не висувалися ніякі підозри, він був зі своїми вірними, то які можуть бути претензії до цих людей? Багато священників УПЦ (МП) рятували, вивозили людей з Бучі, Ірпеня, допомагають людям. У держави є претензії до структур Української православної церкви (Московського патріархату), але це не значить, що кожен священник чи кожен вірний цієї церкви, чи навіть більшість з них мали б знаходитися під підозрою. 

Митрополит УПЦ (МП) Павло Лебідь
Митрополит УПЦ (МП) Павло у Шевченківському районному суді Києва. Йому інкримінують виправдовування війни РФ і розпалювання релігійної ворожнечі. Фото: Pavlo Bagmut/Avalon/Photoshot/picture alliance

Читайте також: Суд відправив намісника Лаври Павла під домашній арешт

Події на Хмельниччині, де в церкві священнослужителі УПЦ побили військового, показали, що деякі церковні громади зараз готові діяти дуже швидко та ініціювати перехід своїх громад з Української православної церкви (Московського патріархату) до Православної церкви України. Наскільки зараз інтенсифікований цей перехід? Скільки громад загалом перейшло за час повномасштабного вторгнення? Де найбільше зараз переходів?

Перехід громад з УПЦ (МП) до ПЦУ був достатньо інтенсивний процес у березні-травні минулого року. Але наприкінці травня 2022 відбувся собор УПЦ (МП), на якому було оголошено про те, що з їхнього статуту вичищається всі згадки про Московський патріархат і ця церква нібито стає незалежною від Московського патріархату. І це викликало у багатьох ентузіазм, у тому числі у тих хто, хто критикував єпископат УПЦ (МП). Але цей ентузіазм досить швидко згас, бо це був не справжній розрив. Хоча тоді кількість переходів набагато зменшилася, але й надалі продовжилися і тривають зараз.

Далеко не завжди такі переходи безболісні. Буває таке, що все село бажає перейти, а церковний актив проти. Тоді виникає конфлікт між цією церковною групою і більшістю людей. Часто священники апелюють, що це територіальна громада, а не громада церкви, але дуже часто територіальна і релігійна громади співпадають, передовсім і головне у селах. Люди, хоч не щодня ходять у церкву, але хрестять там своїх дітей, відспівують померлих батьків, тому вважають, що також є членами релігійної громади, як і та бабуся-пенсіонерка, яка приходить в церкву щодня, тому всі голосують за перехід до іншої церкви своєю громадою. Бувають і зіткнення. Але у більшості випадках ці переходи відбуваються мирно.

Читайте також: Архімандрит Києво-Печерської лаври Авраамій перейшов з УПЦ МП до ПЦУ

Нещадно міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про те, що Івано-Франківська область стала "першою повністю вільною" від УПЦ. А депутати Хмельницької обласної ради одноголосно підтримали заборону діяльності Української православної церкви (Московського патріархату) на території області. На вашу думку, чи будуть подібні заяви і в інших областях і коли?

Забороняти церкви місцеві органи влади не можуть. Мотиви і прагнення зрозумілі, але це незаконно. Згаданий вище урядовий законопроєкт, який зараз розглядається у Верховній Раді, якраз і спрямований на те, щоби унеможливити маніпулювання релігійним середовищем з боку Московського патріархату, який, у свою чергу, повністю контролюється Кремлем.

Яке, на вашу думку, майбутнє в УПЦ в Україні?

Я думаю, що у структур Московського патріархату немає майбутнього в Україні, як у всього, що пов'язано з країною агресором. Я не можу собі уявити, яким може бути це майбутнє. Хіба що якесь інерційне. Я розумію, що люди ходять у певну церкву до певного священника. Цей священник може бути хорошим чи посереднім, яким завгодно, і люди його не ототожнюють з "руським міром", але так чи інакше він належить до цього простору, він вчився в їхніх навчальних закладах і пропитувався тим духом, цей шлях звільнення від цього "руського міру" неминучий. "Російське поле" було надзвичайно сильним в ідейному сенсі, й на нього піддавалися люди старших поколінь, і зараз ми бачимо, як відбувається цей розрив, бо це поле виявилося вбивчим, тому розрив з ним в Україні неминучий.

Як священники УПЦ (МП) виїжджають з Києво-Печерської лаври