Renewables-2004, Євроатом-1957. Марні сподівання “зелених”?..

“Я вважаю, що учасники дуже добре попрацювали тут, у Бонні. Це були не просто дискусії та розмови. Багато країн поставило перед собою конкретні завдання”, -

сказав по завершенні форуму міністр охорони довкілля Німеччини Юрґен Тріттін. Філіппіни збираються впродовж восьми років збільшити частку відновлювальних джерел енергії вдвічі. Китай планує до 2010-го року виробляти 10% електроенергії за допомогою сонця, води та вітру. Канцлер Німеччини Ґергард Шредер пообіцяв додатково виділити 500 млн. євро на розвиток “зеленої” енергетики в країнах “третього світу”. Уже 2015-го року один мільярд людей на планеті має отримувати струм та тепло з екологічно чистих джерел. Заради цих цифр, власне, Німеччина й виступила ініціатором проведення Renewables-2004. Надто вже розчаровані були країни Євросоюзу, коли на саміті ООН у Йоганнесбурзі під впливом США, Австралії, Саудівської Аравії було ухвалене розпливчасте формулювання лише про “намір збільшити частку відновлюваних джерел енергії”. Утім, зауважують природоохоронні організації, чи стане Боннська декларація справді “етапним проривом у боротьбі за сталий розвиток”, покаже час. По-перше, виконання усіх пунктів її програми має добровільний характер. По-друге, до кінця ще невідомо, яке майбутнє очікує альтернативну енергетику в самому Євросоюзі. В одному із засадничих документів ЄС, зокрема, зазначається: ядерна енергія є “незамінним додатковим ресурсом для розвитку й пожвавлення економіки та мирного прогресу”.

Євросоюз “виріс” із трьох основних угод. Це Європейська спільнота з вугілля та сталі – 1952-й рік, Європейська економічна спільнота та Спільнота з атомної енергетики – 1957-й. Термін дії першого договору завершився минулого року, економічну угоду неодноразово доповнювали й розвивали, а договір, відомий під назвою “Євроатом”, залишився практично без змін і термін дії його необмежений. “Більше того, цей “віджилий дух 50-х років”, на превеликий жаль, швидше за все, увійде також до першої Конституції ЄС”, - каже Зузанне Оксе, експерт з питань атомної енергетики організації Greenpeace:

“Тоді небезпеку ядерної енергетики та ядерного сміття ще не розпізнали. У Договорі записано, що всі країни спільноти зобов”язані підтримувати й розвивати цей вид енергетики. Але багато членів Євросоюзу цього не робили й не роблять. Жодної АЕС немає в Австрії, Греції, Ірландії, Данії, Португалії, Люксембурзі. 1987-го року, тобто невдовзі після Чорнобильської аварії, 70% італійців проголосували на референдумі за повну відмову від атомної енергетики. Рішення про поступовий вихід ухвалили Швеція, Іспанія, Голландія, Бельгія та Німеччина. Серед 10-ох “новачків” – АЕС мають п”ять країн. Це Литва, Словаччина, Словенія, Чехія та Угорщина. Загалом із 25-ти членів Євросоюзу ядерну енергію використовують лише вісім. І найпослідовніше - Фінляндія та, передусім, Франція. Там активно працюють над розробкою нового покоління реакторів.”

Особливо обурює німецьких “зелених”, що розвиток ядерної промисловості й досі щедро фінансують платники податків. Завдяки Угоді від 1957-го року, жодна з інших галузей енергетики не отримує таких субсидій, як атомна. Для того, щоб змінити узаконений “Євроатомом” розподіл коштів, потрібна згода всіх членів спільноти. “І дуже добре, що це саме так”, - вважає, наприклад, німецький депутат Європейського парламенту, представник найчисельнішої консервативної фракції Європейська народна партія, професор Петер Момбаур:

“Зелений” протиатомний рух не має в Європі жодних шансів. Я особисто дуже оптимістично ставлюся до того, що “Євроатом” стане складовою частиною нової Конституції. Я не хочу, щоб те неподобство, що його “зелені” вчинили в Німеччині, поширилося на всю Європу. Якщо Німеччина з її новою енергетичною політикою вирішила сама собі завдати шкоди, то чому її приклад обов”язково мають наслідувати інші члени ЄС?.. Які види енергозабезпечення обирає країна, належить виключно до кола питань національного законодавства. З “Євроатомом” це не має нічого спільного! Мета Угоди – підтримувати ядерну енергетику як таку, інвестувати в модернізацію та безпеку ядерних реакторів. І, зважте, не тільки на території Європейського союзу. Скільки коштів, зокрема, було виділено хоча б на проект “Укриття” в тій же Україні!”

З 1989 року Європейська комісія витратила понад 700 мільйонів євро на підвищення безпеки реакторів у країнах Центральної та Східної Європи. Упродовж наступних семи-десяти років модернізація атомних енергоблоків, за оцінками Комісії, може обійтися в 5 мільярдів. Чи буде готовий ЄС й надалі виділяти такі величезні кошти – питання поки що відкрите. Восени нинішня Єврокоміся складе свої повноваження, 13 червня відбудуться вибори до Європарламенту. До того ж, якщо згоди щодо ядерних питань важко було досягти серед 15-ти членів, то в розширеному ЄС ситуація стала ще складніша. З 1 травня на території Євросоюзу з”явилося 19 нових атомних реакторів. Експерт Greenpeace Зузанне Оксе:

“Ми особливо стурбовані тим, що дозвіл на подальшу експлуатацію отримали два реактори “чорнобильського” типу Ігналінської АЕС. Їх треба було б закрити ще 20 років тому, а не дозволяти працювати до

2009-го! Ніяка модернізація цим радянським винаходам уже не допоможе. Таку саму загрозу становлять і реактори ВВЕР 440-230 в Словаччині. До речі, Greenpeace категорично виступає й проти надання кредитів на підвищення безпеки технічно віджилих енергоблоків у Рівному та Хмельницькому. Особливо вже після їхньої добудови. Замість цього Європейський союз міг би спрямувати кошти на розвиток вітрової енергетики в Україні. Так, як це робить Німеччина, субсидуючи відновлювані джерела енергії.”

Член консервативної фракції Європарламенту, Петер Момбаур, з такою точкою зору категорично не погоджується. “Після 1-го травня ядерний ризик не почав набувати якихось драматичних масштабів, як це намагаються подати “зелені”, - каже експерт з питань енергетичної політики:

“З розширенням ЄС отримав, звичайно, в спадщину АЕС радянського типу. Саме тому Європейська комісія довго й уважно вивчала ситуацію з ядерними енергоблоками в усіх країнах-кандидатах. Висновки такі: третина реакторів відповідає західним стандартам, ще третину треба буде модернізувати, а решту, справді, доведеться зупинити.”

За даними австрійського Інституту прикладного захисту довкілля, після чергового кола розширення Євросоюзу 10 найнебезпечніших у сенсі технічного стану та догляду реакторів розподілятимуться так: три – в Болгарії, Литві та Словаччині й сім – у Великобританії. Зузанне Оксе:

“Існує дуже низький міжнародний стандарт, який МАГАТЕ запровадило після Чорнобильської катастрофи. Якихось окремих спеціальних норм для ЄС немає. І, на мою думку, так навіть краще. Бо якщо Євросоюз візьме за основу стандарти Великобританії, то їм відповідатимуть навіть реактори Ігналінської АЕС, а, значить, і не буде підстав їх зупиняти.”

Петер Момбаур: “Кожен у Європі може вільно відстоювати свою позицію. Й “зелені” теж. Але їхній погляд на речі далекий від дійсності. Питання про скасування “Євроатому” навіть не стоїть на порядку денному конституційного Конвенту. Я виходжу з того, що Європейська спільнота з атомної енергетики існуватиме й надалі й стане важливою частиною нової Європейської Конституції”.

Зузанне Оксе:”Переговори в Конвенті ще не завершилися, тому надія в нас ще є. Але якщо відверто, то ми розуміємо, що вона дуже невелика.”

У п”ятницю, в день завершення боннського всесвітнього форуму з відновлювальних джерел енергії, німецькі опозиційні партії вкотре підняли питання про подальше використання ядерної енергетики. ”Відмова від АЕС є невиправданою як з точки зору економіки, так і екології”, - заявив генеральний секретар Християнсько-соціального союзу Маркус Зедер. Міністр охорони довкілля Німеччини Юрґен Тріттін назвав такі дебати ”просто абсурдом”.