Німеччина і Франція: як смертельні вороги стали друзями

Першому канцлеру ФРН Конрадові Аденауеру (Konrad Adenauer) було вже 87 років. Французькому президентові Шарлю де Голлю - 72. Та попри вже досить поважний вік, саме цим двом особам Німеччина та Франція завдячують переломним моментом в історії франко-німецьких відносин.

Німецько-французькій дружбі 60 років

22 січня 1963 року в Єлисейському палаці, офіційній резиденції французьких президентів, Аденауер і де Голль обмінялися рукостисканнями й обдарували один одного братнім поцілунком, підписавши Єлисейський договір, який офіційно поклав край багаторічній ворожнечі і послужив відправною точкою для створення нових партнерських відносин.

Після закінчення Другої світової війни на той час не минуло ще й 18 років. У мільйонів учасників і свідків цієї війни по обидва боки кордону спогади були ще надто свіжими, а німецька пропаганда досягла успіху ще й до приходу до влади Адольфа Гітлера, пояснюючи німецьким школярам, що Франція - смертельний ворог Німеччини. Народи обох країн упродовж століть боролися один проти одного.

І якраз той факт, що Аденауер і де Голль були свідками і Першої, і Другої світової, надало підписанню нового договору "ще більшої переконливості", вважає директор Німецько-Французького інституту Франк Баазнер (Frank Baasner).

В інтерв'ю DW він наголосив, що цей договір про дружбу не був би можливим без участі народів обох країн. Ще задовго до підписання Єлисейського договору в суспільстві відчувалося дивовижне і рішуче зближення на рівні простих людей. Укладання договору стало "кульмінацією процесу зближення, що йшов від суспільства". "Про це не можна забувати", - наголошує він.

Читайте також: Єлисейський договір як модель для примирення народів

Різні стратегічні інтереси

Ішлося не лише про жест гуманізму. Канцлер ФРН Конрад Аденауер і французький президент Шарль де Голль мали різні стратегічні цілі. "Щодо Аденауера, то його пріоритетом абсолютно точно було закріплення зв'язків із Заходом. А це означало - партнерство зі США та примирення з Францією", - каже Франк Баазнер. Де Голль своєю чергою хотів прив'язати ФРН до Франції, щоб не допустити виникнення союзу зі США та Великобританією, який міг би бути спрямований проти Франції. За тиждень до цього де Голль наклав вето на вступ Великобританії до Європейського Союзу (тоді ще - Європейська економічна спільнота. - Ред.)

Президент США Джон Кеннеді спробував перешкодити підписанню Єлисейського договору. Зірвати підписання йому не вдалося, проте вдалося домогтися того, що тодішній Бундестаг ухвалив преамбулу до договору, де говорилося, що в результаті його укладення співпраця ФРН із НАТО та США не постраждають. Париж погодився з таким додатком, але за зачиненими дверима де Голль обурювався. У його очах ця преамбула значно знецінила весь документ. Як пригадував Ален Пейрефітт, який був довіреною особою де Голля, президент Франції обурювався, що "американці підривають договір", бо "німецькі політики бояться, що недостатньо плазують перед англосаксами".

Попри гострі кути й розбіжності, Єлисейський договір від самого моменту підписання вважають великим досягненням. Париж і Бонн узгодили заходи, які мали створити фундамент нових відносин. Так, міністри закордонних справ та голови військових відомств домовилися зустрічатися не рідше, ніж раз на три місяці. В обох країнах було створено комісії, які мали координувати двосторонні контакти та регулярно доповідати главам двох держав про розвиток відносин. Уряди домовилися консультуватися між собою з усіх найважливіших питань міжнародної політики. "Я думаю, що за підсумками довгострокового співробітництва вдалося досягти багатьох результатів", - каже Франк Баазнер. Французька сторона усвідомила, що "німці, незважаючи на свій сильний зв'язок зі США, виконали свої зобов'язання за договором".

Однак курс на зближення потрібно було взяти не лише великим політикам та чиновникам, а й простим людям. Було врегульовано, наприклад, такі питання, як обмін викладачами та студентами, а також взаємне визнання дипломів про освіту. У липні 1963 року було створено німецько-французьке об'єднання молоді. Унаслідок тісного обміну близько 10 мільйонів молодих французів та німців за минулі десятиліття познайомилися з країною-сусідкою. Партнерські відносини виникли і на рівні міст. З 1989 року існує Франко-німецька бригада, до якої увійшли військовослужбовці з обох країн. Через три роки, у 1992-му, в ефір вийшов франко-німецький культурний телеканал ARTE.

До сорокаріччя підписання договору про дружбу та співробітництво між Францією та Німеччиною у 2003 році було оголошено, що співпраця стає ще тіснішою - настільки, що деякі оглядачі заговорили навіть про можливе створення конфедерації на основі двох держав. У 2019 році в Аахені президент Франції Еммануель Макарон і канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) підписали новий німецько-французький договір, який передбачає ще тісніше співробітництво з усіх ключових питань та взагалі всіх найважливіших аспектів життя двох країн і ставить за мету подальшу інтеграцію.

Читайте також: На ювілей Єлисейського договору Меркель та Олланд перейшли на "ти"

Такі різні тандеми

За всю історію двосторонніх відносин франко-німецькі тандеми були дуже різні: вони гармоніювали по-різному, у когось це виходило краще, у когось гірше. Німецького канцлера Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt) та французького президента Валері Жіскара д'Естена пов'язувала тісна дружба. Вони заклали основу єдиної європейської валюти - євро (яка замінила німецькі марки та французькі франки. - Ред.)

Канцлер ФРН Гельмут Коль (Helmut Kohl) та президент Франції Франсуа Міттеран були надто різними за менталітетом, але коли політики під час церемонії вшанування пам'яті жертв Першої світової у 1984 році взялися за руки, це стало історичним символом примирення французького та німецького народів.

Анґела Меркель та Ніколя Саркозі показали приклад тісної співпраці у розв'язанні проблем економічної кризи у 2008 році. Тандем лідерів двох найбільших економік Євросоюзу тоді назвали "Меркозі". Зі зміною президента у Франції гармонії у французько-німецькій дружбі поменшало, і назва тандему "Мекрон" так і не прижилася.

Із приходом до влади в Німеччині канцлера Олафа Шольца (Olaf Scholz) ніхто навіть не намагався дати франко-німецькому тандемові нове ім'я. Виступаючи разом, Макрон і Шольц наголошують на тісних зв'язках між країнами, чого не можна сказати про зв'язок між самими політиками. Поскрипує франко-німецька дружба і на тлі війни в Україні. Лише з великим запізненням французький президент та німецький канцлер здійснили спільний візит до Києва. У питаннях постачання озброєнь в Україну Шольц виявляє більше стриманості, ніж його колега Еммануель Макрон.

Розбіжності між Шольцем та Макроном виникли і в питанні запровадження граничних цін на газ у Євросоюзі. Знайти швидке рішення для приборкання зростання цін на енергію главам держав та урядів Євросоюзу не вдалося. Франція та низка інших країн пропонувала встановити обмеження ціни на газ, яку закуповують європейські компанії на світовому ринку.

Проте інша група країн ЄС, до якої увійшли Німеччина та Угорщина, поставилася до цієї ідеї скептично, побоюючись, що імпортери просто відмовляться продавати газ Європі за штучно обмеженою ціною. Щоб захистити домогосподарства та компанії у країнах Європейського Союзу від стрибків цін на газ, ЄС зрештою вдалося домовитися про введення екстреного обмежувального заходу: тимчасової "стелі цін".

Каменем спотикання став і спільний проєкт із розробки та будівництва військового літака. Співпраця у цих галузях між двома країнами просувається повільно. Однак Франк Баазнер не хоче робити проблеми більшими, ніж вони є насправді. "Здатність знаходити діалог - навіть у кризовій ситуації - не втрачена. Так, інтереси можуть бути різними, як і стратегічні орієнтири. Німеччина завжди відчувала проблеми з геополітичним поглядом на світ, Франція завжди діяла саме так. Зараз, можливо, Німеччина близька до того, що їй доведеться теж діяти таким чином", - зазначає він. Тому шанси для зближення, на його думку, є великими.

І залишається останнє питання. Як справи з мовою? Сьогодні багато хто каже, що, попри все, взаємний інтерес між країнами слабшає. Дедалі менше французів хочуть вивчати німецьку та навпаки. Бракує викладачів - у обох країнах. Французький президент Жискар д'Естен якось сказав про мовні труднощі так: "On s'arrange avec l'anglais" ("У допомогу - англійська").