Le Monde: „Чи пошкодував Єльцин хоч би раз про вибір наступника? Цілком можливо”

Європейські видання вмістили багато коментарів про політичну спадщину першого демократично обраного президента Росії Бориса Єльцина. Британська The Іndependent, описуючи церемонію його похорону в середу, наголошує, що й ті, хто прийшов віддати політикові останню шану, сприймають його і час його правління зовсім неоднозначно:

„Вони проходили повз відкриту труну в мовчанні, яке зрідка уривалося схлипуванням, прагнучи бодай мигцем побачити людину, яка дала їм на початку дев'яностих перше відчуття свободи. Але виявлення скорботи не було масовим, бо люди приходили тисячами, але не десятками тисяч. Це була, можливо непотрібна, але ознака того, що суперечлива фігура Бориса Єльцина й після смерті може викликати суперечності”, - зауважує The Іndependent.

Берлінська Tageszeіtung оцінює перебування Єльцина при владі, швидше, у негативному контексті:

„Не пізніше 1993 року росіяни зрозуміли, що Борис Миколайович заклопотаний зовсім не побудовою правової, справедливої держави, а продовжує почату його попередником роботу з приватизації багатств країни. Змінився суспільний устрій, але правлячий клас залишився беззмінним. Колишні партійні бонзи – сьогоднішні капіталісти. "Сім'я" - цим словом позначали в останні роки правління Єльцина кремлівську кліку, яка на багатьох навіювала страх”, - критикує Tageszeіtung.

Чеська газета Mlada fronta dnes розмірковує:

„Для того, щоби об’єктивніше оцінити постать Бориса Єльцина необхідно сказати пару слів й про його наступника. Коли Володимир Путін прийшов до влади, то став героєм для Росії й для Заходу. Він приніс країні стабільність, відвернув економічний колапс й брутальному плюндруванню держави олігархами, близькими до Єльцина, було покладено край. Путін посилив наступ на Чечню, а росіяни підтримували і вітали його жорстку позицію. Але щось фундаментальне зникло: свобода єльцинської доби. Незважаючи на всі його помилки, Борис Єльцин був переконаним, що без свободи слова і опозиції у Росії немає шансів....Сьогоднішня Росія вже зовсім інша”, - доходить висновку Mlada fronta dnes.

Угорське видання Népszabadság пропонує аналізувати спадщину Єльцина у ширшому часові вимірі:

„Єльцин продовжив курс Горбачова на гармонізацію відносин між Сходом і Заходом. Він намагався нормалізувати взаємин із колишніми країнами-сателітами і вибачився у Будапешті за придушення повстання 1956 року. З приходом до влади Путіна, Єльцину довелося споглядати за тим, як його наступник анулює всі напрацювання і запроваджує авторитарний режим. Про свободу слова сьогодні годі й говорити. Губернаторів більше не обирають народним голосуванням, а сусідні країни Росія тримає на короткому повідцю”, - констатує Népszabadság.

Тему продовжує іспанська El País:

„Смерть першого президента Росії відкриває перед його наступником дві можливості. Перша – закріпити компроміс з демократичними цінностями, проголошеними попереднім лідером. Друга – ще дужче обмежити свободи, які Кремль урізав в останні роки. Через похорон колишнього глави держави і день загальнонаціональної жалоби, Путін переніс своє традиційне послання Федеральним зборам. В аналогічному посланні торік Путін вельми негативно оцінив політику свого попередника, хоч і не згадуючи його імені. Розпад СРСР був "найбільшою геополітичною катастрофою XX століття" і "справжньою драмою для російського народу", - сказав він тоді. Така критична оцінка контрастує із тим, що говорив Путін декілька годин опісля смерті Єльцина, якого він назвав "сміливим національним лідером", - дорікає El País.

На сторінках французької Le Monde читаємо:

„Путін був вольовим і рішучим, і це імпонувало Єльцину. Майбутній президент Росії, ледь ставши прем’єром, яскраво продемонстрував ці риси, розпочавши другу чеченську війну, ще кривавішу, ніж перша кампанія, яку Єльцин без особливого успіху проводив 1994 року. Чи пошкодував Єльцин хоч би раз про свій вибір? Цілком можливо. Після бесланської трагедії Єльцин висловив стурбованість реакцією Путіна: „...Задушення свобод, згортання демократичних прав - це і є, зокрема, перемога терористів”, - говорив Єльцин. Запізніле каяття?”, - шукає відповідь Le Monde.