1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

E-mail: електронній пошті – 25 років

Ерик Олмен, співробітник Університету Берклі в штаті Каліфорнія, давно бився над розв’язанням однієї проблеми: як зробити так, щоб можна було обмінюватися повідомленнями з колегами, що теж цілими днями просиджують за комп’ютерами. Університетська мережа на той час уже існувала, однак лічильні машини працювали за різними протоколами.

default

У серпні 1981-го року Олмен нарешті випробував свою нову програму під назвою Sandmail. Тепер, аби передати якусь важливу інформацію, не треба було щоразу хапатися за телефон і нервувати через те, що саме в цей момент колега кудись вийшов. Повернувшися, він одразу прочитає послання на своєму екрані. Чверть століття тому каліфорнійський науковець не міг і припустити, що його винахід кардинально змінить інформаційне буття на планеті. Сьогодні установа, фірма чи приватна особа, які не мають власної мейл-адреси, начебто й не існують. Молодь уже не уявляє собі, як це попередні покоління обходилися без електронної пошти. Нині Ерик Олмен є науковим директором компанії Sandmail, а її програми використовують майже 65 відсотків усіх поштових серверів світу. Чи означає це, що за 25 років у технічному плані принципово нічого не змінилося? Запитання до фахівця з проблем безпеки та захисту даних, професора дрезденського університету Андреаса Пфітцмана:

„І так, і ні. У певному сенсі, так, бо, як і раніше, ми надсилаємо Інтернетом, тобто цифровою мережею, листівки – електронні повідомлення. „Ні” – тому що сама мережа дуже змінилася. Вона стала значно ширшою. Не можна й порівняти кількість персональних комп’ютерів тепер, і чверть століття тому. І майже кожен з них має вихід в Інтернет. Це, звичайно, велике досягнення технічного поступу, але, з другого боку, навстіж відчинене „вікно в світ” робить його користувачів дуже вразливими. Будь-який, навіть захищений, комп’ютер може стати об’єктом нападу хакерів, ним можна скористатися для комерційного шпигунства, для зловживання кредитними картками тощо. До того ж, іще ніколи спецслужби не мали такого зручного доступу до нашого приватного литсування.”

„Винахід Ерика Олмена спричинив справжню революцію в засобах масової комунікації , - веде далі професор Пфітцман. – І як це завжди буває: коли людина отримує в користування нові, набагато ліпші інструменти, певний час триває стан ейфорії, й він робить нас дуже необачними.”

„Наша помилка полягала в тому, що ми гадали: відтепер можемо надсилати електронні листи, тобто, повідомлення в заклеєному конверті. Але це не відповідає дійсності. E-mail, тобто, незакодований текст, – це листівка. На відміну від звичайної, яка проходить лише крізь кілька рук, електронна пошта на шляху до адресата мандрує ледь не цілим світом. І якщо хтось із комп’ютерних фахівців із простої цікавості, з кримінальною метою або з міркувань державної безпеки захоче ознайомитися з вмістом повідомлення або перевірити його на наявність певних слів чи даних, то сьогодні це робиться дуже швидко й без особливих складнощів.”

З розширенням комп’ютерної мережі постали нові вимоги й до її поштової системи. З’явився швидкісний Інтернет, який перевів цифрове спілкування на вищий щабель. Користувачі зраділи новим можливостям і, знову ж таки, зіткнулися з проблемами. Андреас Пфітцман:

„Сьогодні ми вже можемо надсилати не лише листівки, а й пакунки, бандеролі. За допомогою прикріплених файлів електронною поштою передають улюблені пісні, відеокліпи, комп’ютерні ігри, програми. Особливо в останньому випадкові ми поширюємо мережею те, чого самі до кінця не розуміємо. Кумедна гра, певне, дуже сподобається приятелеві, але не виключено, що справжній вміст цього файлу має зовсім неіграшковий характер... Кожен чув оголошення в аеропортах: „Будь-ласка, беріть у літак лише той багаж, який ви пакували власноручно!” Звичайно, від того, що хтось відкриє надіслане вами вкладення, його комп’ютер не вибухне, зате він може надовго чи навіть назавжди вийти з ладу. Хитромудрі віруси здатні перехопити управління комп’ютером, знищити важливі дані чи непомітно для господаря передати їх зацікавленим особам. Зрозуміло, що сьогодні існують численні противірусні програми. Проблема в тому, що цих „троянців”, blaster-ів, комп’ютерних хробаків – легіон, і кримінальні сили Інтернету вдосконалюють їх із величезним завзяттям.”

Лише в Європейському Союзі комп’ютерні віруси щороку завдають шкоди на суму в 2,4 мільярди євро. Між розробниками противірусних програм та хакерами йде справжня війна на виживання. Ускладнює її той чинник, що безмежні можливості Інтернету давно відкрила для себе й рекламна галузь. „Наші пігулки зроблять із Вас справжнього чоловіка!”, „Наші копії годинників Rolex практично не відрізняються від оригіналу!”, „Дешевших кондомів Ви не знайдете в жодній аптеці!” – поштові скриньки сьогодні захаращені спам-посланнями. За оцінками експертів, із 60-ох мільярдів мейлів, що їх щодня надсилають у світі, дві третини – це настирлива реклама. „Певна річ, з нею іноді поширюють і віруси, - каже професор дрезденського університету Андреас Пфітцман. - Але головним чином спам шкідливий тому, що він краде час і жахливо діє на нерви”.

„Мене це дратує щодня. І я гадаю, що так само почуваються всі, хто постійно має справу з електронною поштою. Доти, доки мейли коштуватимуть дуже дешево, спам курсуватиме Інтернетом і надалі. Штрафи за таку рекламу – в Німеччині, за новим законом, близько 50-ти тисяч євро - нічого суттєво не змінять. По-перше, вони замалі в порівнянні з прибутком, що його дає цей бізнес, а, по-друге, мейли можна надсилати й від підробних адресатів – сьогодні кожен більш-менш досвідчений хакер знає, як зробити так, аби відправника неможливо було визначити. Ще 10 років тому фахівці з захисту та безпеки даних пропонували запровадити заставу на кожен мейл. Це має бути невелика сума – кілька десятків центів. Якщо це повідомлення, на яке я очікував, або в ньому містилася цікава для мене інформація, то гроші повернуться відправникові. Якщо ж це електронне сміття, небажана реклама, то як компенсація за втрачений час застава лишається мені, адресатові. Шкода, що цей простий, однак, я впевнений, дуже дієвий механізм досі не знайшов застосування. Справа в тому, що в Інтернеті поки що не функціонує система центових розрахунків – на зразок поштових марок. Вони потрібні не для того, аби Microsoft чи інші комп’ютерні концерни на цьому заробляли. Ідея полягає в іншому: корисні мейли, як і нині, практично нічого не коштуватимуть. Однак, якщо попри всі спам-фільтри я все одно змушений відкривати мейли від незнайомих мені людей чи організацій, то за це мені принаймні належить невеличка винагорода. Проблема спаму стає дедалі гострішою. Він так дошкуляє, що іноді гадаєш: добре було б, хоч би два-три тижні взагалі не заглядати в електронну пошту. Я пробував це робити. Але вже наступного дня прокидався з думкою – чорт його забирай, той спам! А якщо серед мейлів було щось украй важливе?..”

Найбільшим експортером небажаних мейлів є Сполучені Штати Америки. Такого висновку дійшли в останньому дослідженні фахівці американської фірми Sophos, яка спеціалізується на безпеці комп’ютерних комунікацій. За їхніми даними, до 23 % спам-сміття, що поширюється світом, надходить із США. Наступні місця посідають Китай, Південна Корея та Франція. Експерти вважають, що уряди вживають недостатньо заходів для захисту споживачів від настирливої електронної реклами. У США три роки тому був ухвалений відповідний закон, але арешти та штрафи суттєво не вплинули на ситуацію. Дедалі більшу роль, на думку фахівців, у забрудненні Інтернету спамом починає відігравати й Росія. Там створено, так звану, розгалужену „зомбі-мережу”. Без відома господарів рекламу розсилають приватні комп’ютери, інфіковані спеціальними вірусами.

За матеріалами німецької преси